Дякую за візит (давно Вас не було)! Спочатку так і було:
Хай скрапують слова, Як сад бурштин і цедру У простір губить щедро, Ледь-ледь, лиш ледве- ледве.
Але потім подумав, що "зронити сльозу, ронити дух - це ж співзвучно нашому відчуттю, хіба що ми відвикли..." Щойно вставив цю строфу... Як? Далі від оригіналу?
Щиро дякую, пані Катерино, за візит і слушні зауваження! Але цей вірш для мене настільки болючий, що я не буду вже міняти "ані титла, ані коми": боюся, що втратиться той зміст, який намагався донести кожним словом...