"Як у бруньках тихо перемовлялись" - так торкнули ці слова... Жаль, а, може, й добре, що все так відходить. .. Але я не мирюсь з цим словом: "Осінь гордує своїм падолистом " - не може вона так думати...
Дякую за візит (давно Вас не було)! Спочатку так і було:
Хай скрапують слова, Як сад бурштин і цедру У простір губить щедро, Ледь-ледь, лиш ледве- ледве.
Але потім подумав, що "зронити сльозу, ронити дух - це ж співзвучно нашому відчуттю, хіба що ми відвикли..." Щойно вставив цю строфу... Як? Далі від оригіналу?