Дякую, пані Наталю. Кожен поет пише, звісно, про своє, але оскільки душі людські часто-густо взаємоспоріднені, то той, кому це близько, дійсно, себе впізнаватиме. Точно підмітили.
"Ще не раз дощі свої етюди відіграють клавішами стріх" - прекрасно сказано, сильно, поетично. Весь вірш пронизаний душею, душею поета. І хоч сум струменить з кожного рядка, але лірика заворожує. Дякую за вірш.
Ненависть, напевно, це та ж сама любов, тільки зі знаком мінус, бо як це не парадоксально звучить, вона виринає з любові до своєї землі, дорогої людини, виринає до тих, хто посягає на все, що дороге твоєму серцю, посягає з метою знищити, тож мусиш заради своєї любові палати ненавистю до її нищителів. Інакше, не захищзаючи свою любов, ти її просто втратиш. Тож мусимо захищати, мусимо палати ненавистю, аби любити в подальшому, аби було кого і що любити в подальшому.
Виразно сказано, пані Таїсіє. Єдине, що змінив би - "сучасне "гестапо" в підвалах"... воно, може, й кепкує з арештованих, але я висловився б точніше - "катує".
В Соборах душ нам ще потрібно збудувати храм для добра. І ми, вірю, його збудуємо. Жаль тільки, що для того храму камінь на фундамент в наш час доводиться витісувати з відлітаючих людських душ. І тим паче віра в Собори душ повинна буяти серед нас, наче у Вашому, пані Наталю, вірші.
Минуле завжди дивиться на нас, бо з нього виростає наше сьогодення, з нього ростемо в сьогоднішній день ми самі. Тому ми не можемо жити без спогадів. От тільки сумніваюся, що минуле дивиться на нас безтурботно. Певніш за все, воно дивиться на нас аж надто серйозно, бо в ньому ми повністю ховаємося аж до сьогоднішнього дня.
Любов, дійсно, є той двигун, котрий дає нам енергію в житті. Недарма ми завжди пов'язуємо її з серцем. А ще вона наш оберіг. І все це Ви, пані Катерино, дуже гарно підмітили у своєму вірші.
Коли молодість сумує, що "шкода розтрачених років" - то є сумно, але коли вона все ж таки хоче "здійнятись увись, до далеких зірок" - це радує. Отаке воно є, життя наше - сум змінюється радістю, а радість сумом, і так до нескінченності.
Воно завжди погано, коли хтось надягає чиюсь маску - чи звірі людську, чи (що більш відповідає дійсності) люди звірячу. Навіть як одягнути маску янгола, а під неї заховати заплямоване нутро - і то негоже. Краще, коли відкриті душа й серце. Одним словом, пані Наталю, Ви таку тему зачепили в байці, що можна говорити днями. Добра байка.
Рідне слово, рідна мова - слова-синоніми. Якщо поступимося ними ради якихось політичних амбіцій кого б то не було, то вже й іти "на звитягу в боротьбі і труді" навряд чи доведеться. Проникливий вірш, пані Любов, живий. Читаючи такі вірші, дійсно, хочеться "пригорнутися до Рідного Слова". Душею.
Дійсно, шановні рецензенти, цей вірш задумувався, як пісня, от тільки композитора не знайшлося, тому й лишився віршем. Ще зізнаюся, що написаний років двадцять тому, на зорі незалежності. І чого воно так, що ніяк та наша козацька воля не візьме верх у рідній державі. Напевно, з гетьманами проблеми, як у мене з композитором.
По накатаній дорозі можна і варто йти, коли то дорога добра. В іншому випадку краще вже манівцями, може, знайдеться щось краще, чим набита стежки для отари.
Всім подяка за коментарі і дискуії. Дійсно, у даному вірші я на мав наміру нахвалювати алкоголь і пияцтво, а просто використав кварту хмелю, як аналог наповнених думкою дій. Ну й трохи оперся на мотиви народних пісень.
Душі потрібна душа, яка її почує, Бог, котрий їй допоможе, світ, який її прихистить, життя, з якого вона дивиться на цей світ. Все інше - похідне. Отакі, пані Ірино, думки навіває Ваш вірш про "душі молитву".
Така гірка іронія нашого сьогодення - відмова від малої крові породжує велику, а економія чужої крові породжує втрату власної. Сиділи на Донбасі у двох приміщеннях декілька сот сепаратистів - їх наша влада жертовно жаліла і не знищувала в зародку. І в що це вилилося? Судити за це треба декого з верхів, бо нинішні смерті - на їх совісті. І майбутня бойня, якої не оминути - теж. Вчасно не знешкоджений прищик переростає в чиряк, а той з часом у гангрену. Зараз у нас вже чиряк. Будемо заговорювати його, як та ворожка, а не виріжемо раз і назавжди - гною матимемо на всю державу, а крові море. Я плачу біля Вашого вірша, пані Наталю, бо він питає про правду у владців, але вони його навряд чи прочитають і дослухаються до наших сліз. Залишається лишень надія, котра помирає останньою, що вона не помре, а воскресне із загиблих душ наших героїв і відкриє Україні сонце з-за захмареного неба.
Ще служачи в радянській армії, завжди перечив, коли мене намагалися обізвати хохлом, за що навіть був битий. Тому хохляцтво - це перш за все згода на таке звернення до тебе зі сторони кого б то не було. Ницість народу і кожної людини зокрема починається з дрібного - згоди на приниження. І коли з Росії нині звучать прокльони на адресу бандерівців від росіян, я не дивуюся, але коли такі прокльони і любов до великого Пу звучать з уст нинішніх жителів Росії, а колишніх моїх однолітків-односельців, я починаю розуміти, що таке хохол. Це українець, який посоромився бути українцем. Чи злякався, чи просто не захотів, то не важливо - це українець, який відтяв від себе українця. А відносно того, що багато пишеться віршів про кохання, то я з Вами, шановний авторе, не згодний, бо Голодомор, як пам'ять, важливий і дуже, але життя в подальші дні кожного народу, і українського зокрема, тчеться виключно з кохання, тож співати йому оди, це все одно, що співати оди власному народу. У крайньому випадку - це моє переконання.
Віра - це те, що завжди тримає нас на плаву і приводить до берега з найширших і найбурхливіших рік. Та віра струменить з Вашого вірша - і це вже добре.
Погляд з літніх днів у весну - це притаманне нам, чоловікам. Хоча над віршем я б ще попрацював. Чесно кажучи, не стрічав очей темно-синіх. І слово "відразу" замінив би на одразу, а то виникають не зовсім належні асоціації.
Дещо не погоджуюсь з останніми словами, бо організм людський - се таке творіння, що може нудити світом і без душі, коли зациклений на матеріальному лиш. Я б сказав ліпше так : "Лиш душа одна воскресає, та якщо у ній чорнота, то вона тоді помирає, залишивши пустим життя". Хоча це моя думка, а Ви маєте право на власну.
Жити без нього, звісно, хоч і важко, але можна, коли переливати сум з душі у гарну й мелодійну пісню. Тоді на душі легшає, а чогось талановитого на землі більшає.
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('