Душевно. Недавно відвідав краї мого дитинства, нафотографував. Як змінилося все і яке рідне водночас. Сиджу, передивляюся фотографії, а тут такий вірш. Наче росою в душу. Дякую.
Ми їх самі заводимо до хати, ті химери, самі й проганяємо, як маємо на те силу. Бо боротьба - невід'ємна частина нашого життя. Без неї ми кволими перейшли б світ. А хочеться сильними.
Як не гірко, в нинішні часи в багатьох своя правда. Приватна. А свята, вона є, але приватна багатьом її закрила. І, напевно, пройдуть роки та й роки, поки щось зміниться. Бо приватизовують правду не тільки верхи, а й по низах цей процес теж не відстає.