Розбите серце України І. І знову січень зимно так пече, І знов сніги і бурі, і вітри… А на Майдані всі – плече в плече, А на Майдані – день і ніч костри. Народний гнів, по вінця уже чаші, Нема вже сил терпіти і мовчать. Там – вороги, а тут немовби й наші, Ніхто не слухає, усі кричать. Розпорошився гнів по Україні, По всіх куточках вогники горять… Невже замовкнуть трелі солов’їні, Де прапори сьогодні майорять? Хіба ж сади в маю не забіліють, І не всміхнеться матері дитя? Боротись українці гордо вміють, Не пошкодують навіть і життя. Ось час прийшов про себе заявити: «Або вмираю, або я живу!» Бо всі ми люди, вільно хочем жити Не гірше тих, хто має булаву… ІІ. О Боже-Боже, дай тепла у душу, Допоможи народ отой спасти! А гнів народу гострим вітром струже І спопеляє жадності мости. Їдкого диму всі уже ковтнули, І кулі скуштували, і ножа… Страшна біда, шкода, не оминула, І вже комусь узрілася межа… О годі, годі! За межу – ні кроку! Чиїсь же діти, просто молоді! До смерті крок… Із нею – око в око, Мабуть, дорогу перейшли біді… Так мало світу! І весни! І муки! Немов косою, скошене життя… І зброї ще не встиг узяти в руки, Пішов бійцем у сіре небуття… А їхав з дому – обіцяв вернути, І синові гостинця привезти, Дружини голос лагідний почути, І доньці побажать рости й рости… Та не судилось… Ворон напророчив Знайти ту смерть не дома, не в літах… А мати жде, вона злетіти хоче, Й до сина полетіти, наче птах. Бо серце материнське відчуває, Там син вмирає, крила опуска… І мати сліз у страсі не ховає, А смутку й далі шириться ріка. І кров тече!.. О скільки її лити? Але всі знають : час уже, пора! Хоча в і н міг ту смерть призупинити Одним легким лиш розчерком пера… Та в і н не став, бо камінь у душі, Суворим жестом кинувши: «Стрілять!» І вже життя на стоптаній межі, Уже не жить, не жить і не кохать… О хай Господь за смерті покарає, Нема т о б і прощення від людей! В лютневий день від кулі помирає Юнак – носитель авторських ідей… Ідей добра, за волю, за свободу, За мирний день, за вечір і за ніч… В очах бринить сльоза мого народу І сотні свіч.., у пам’ять сотні свіч… На Майдані гнів ще важко диха, Промінь сонця вже прострелив віть… І здається, причаїлось лихо, Тиша насторожено стоїть… Дай же, Боже, сили і завзяття Втримать Україну на плечах. Що ж ми ділим, українці-браття? Чом зійшлись сьогодні на мечах? Ми ж сьогодні рідні, не чужинці, В наших жилах ще дідівська кров, Не ділімо, браття-українці, Україну, мову і любов! ІІІ. Над Майданом висіявся вечір, Лютий мокрим снігом моросить… І така печаль ляга на плечі, Господи, помилуй і спаси!.. Нам тривожно всім, отим, хто вдома, Прикро, й сором душу покрива… Як же жити далі – невідомо, В горлі застряють усі слова… На екрані кров… Героїв дані, І скорбить Чернігів, Київ, Львів. Хто ж хотів загинуть на Майдані? Хто побачить смерть отут хотів? А вона гуляє, як примара І шука безстрашних, молодих. Закриває світ сірезна хмара, І Майдан для когось уже стих… По цю сторону холодного екрану Теж душа печеться, не мовчить… Чуєте, сини мого Майдану Ворон знов зажурено кричить… …Косить смерть наліво і направо, Хто господар тих шалених куль? Та стоять герої наші праві, Хоч до смерті близько, упритул. Не раба, Вкраїно ти, й не бранка, На коліна ти не станеш ні на мить. Сонце волі вмиє тебе зранку, І росою правди окропить. Тільки б, Україно, не упасти, Ще простоять, витримати час. І себе у себе не украсти, Господи, помилуй усіх нас!
ІУ. В душі людській все глибшають руїни, Тривожить навіть гуркіт від машин. Стікає кров’ю серце України, І дим їдкий клубочиться від шин. Ще диха він, отой Майдан, він диха! Він ще зітхає глибоко від ран… Нехай засне прокляте оте лихо, Нехай з руїн відродиться Майдан! Складімо руки в праведній молитві, І попросімо прощення у тих, Хто чорний колір вплів у нашу лиштву, І за межею чорною затих…
У. Життя іде, його вітри вітають, І всі живуть, живуть як і жили. А на Майдані квіти виростають, Мабуть, серця ГЕРОЇВ зацвіли… Бо довго люди будуть пам’ятати Справжніх героїв праведних отих. І довго буде мати виглядати Своїх синів і дочок золотих… Хай чиїсь долі золотом куються, В Дніпрі прозорім – піниться вода… А прийде лютий – дзвони обізвуться, Ні! Не на сполох, в пам’ять про Майдан.
Гарно, насичено, болісно, талановито, але нехай ці рядки залишаються для історії, для пам'яті людської, для наших потомків, а нам йти вперед до нових звершень, до нових перемог, тільки не зброєю, а добрими ділами.
" І себе у себе не украсти" - це так про нас, нинішніх, що краще й не скажеш. А в строфі "справжніх героїв праведних отих" я б поміняв місцями слова " справжніх" і "героїв", наголос ліг би рівніше, читалося б краще.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
