Гарненький вірш. Хоча рядок "та відновились до життя й надії мертві" мене дещо спантеличив. Якби без "й" у значенні, що відновляться до життя мертві надії, то ще можна погодитися, а коли так, як є, то це хіба мова про судний день. Хоча судний день не вяжеться з самою суттю твору. Я б над цим рядком попрацював. Бо якщо навіть мати на увазі, що по весні воскресають трави там і так далі, то вони не являються мертвими, а просто сплять зимової пори.
Як би ми не кликали Мамая, ним ми є самі. І сам собі зокрема, й для держави теж. Чудовий вірш, пані Катерино, будить, кличе, гукає. До думки, бо з неї витикається все інше.