А я не згоден, не всі гетьмани були зрадниками. Хоча більшість - так. І майже всіх гетьманів губила не зрадливість, а булава, на якій вимальовувався не стільки інтерес України, як власний інтерес. От якби нам виточити нову гетьманську булаву, без отого власного інтересу, тоді б... Гай-гай, та що це я розмріявся, що ж то за гетьман буде без власного інтересу. Без капіталу, без вілл та палаців? Напевно, скорше булаву закине під три чорти, ніж на таке поведеться. Треба шукати, напевно, тих, хто поведеться. Аж тоді отримаємо не гетьманів, а демократичну народну владу.
Оце виникла в мене думка, пані Наталю, після Вашого вірша, може, дещо й крамольна, але висловлю - напевно, надалі 9 травня в нас асоціюватиметься з днем скорботи по загиблих у далекій війні, а новий день Перемоги ( а вірю, що перемога за нами) у нас буде свій - зі своїми ветеранами, загиблими й "сльозами на очах".
" З очей завісу не спуска безодня" - чомусь, пане Іване, Ваші вірші завжди тягнуть десь у філософську площину. Може, я дечого й не зрозумів, але то не біда - домислю, бо на те й вірш, аби не розкладати все по поличках, наче кухар продукти, а щоби намішати все в думці читача - хай розбирається, шукає свої перли. Відійду від політики й просто пофілософствую після прочитання - надіюся, дозволите?
Народ, котрий не хоче, аби стати зомбі, ним не стане. Це й про Росію теж. Тому завжди кажу: - "Людино, нікому не позичай свою голову". Може, й не зовсім по темі вірша, але, мабуть, що й по темі. Росія - вона навряд чи "піде в яму", та нам це навряд чи в радість буде. Я б більше радів, якби росіяни врешті-решт повернули позичені голови. А для цього треба, аби позичальник... і далі за Ващим текстом.
Правда за народом - це так. Болить душа, думки рояться різні, але всі ми розуміємо, що правда народу тільки тоді стане правдою, коли народ її підніме, як прапор, і нестиме, не падаючи на першій-ліпшій зачепі. Правда народу у змозі її боронити, у силі рук і душ, котрі за неї стоять горою.
"Все - ілюзія", це, напевно, так і є, але в той же час усе й реальне. Коли я читаю Ваш вірш, я бачу рядки літер. Це, напевно, невидима ілюзія, за якою реальний автор. Чи, можливо, автор - ілюзія, а рядки - реальність його душі. Отак і в житті - питань море, а де ілюзія, де реальність, кожен вибирає сам. Добрий вірш, не дає спати, будить думки, малює картину світобудови. Хай навіть ілюзорну, але й реальну водночас - для того, хто її творить.
Оця наша неприкаяність, котра не дає нам заснути і підпихає кілок під коліно, врна для шинкарок, як Клондайк. Умієте, пане Володимир, Ви з неспокою утнути щось веселеньке і просте водночас, як саме життя.
Мить - це та сама вічність, точка між учора й завтра, яку ніколи не можна спіймати, бо вона одночасно є ще завтра й стає вже вчора. Тому аби мить сказала "Дякую тобі", це має казати саме життя, яке весь вік нам "міняє розум". Та хіба раз. Дякую, пане Іване, ваш вірш навіває якісь аж надто філософські думки.
Світ не те що роозділився межею АТО, він набув рис якогось сюрреалізму, про який ми не могли навіть здогадуватися, а він прийшов у реальність і нас повів у свій немислимий світ, де й ми вже інші, і світ, і розуміння Вітчизни, і розуміння людини, як людини. Дякую за вірш.
Можна не вірити ні в що, ні в кого, але треба завжди вірити в себе, щоб хоча б збулося оте заповітне "я мрію знов побачить твої очі". Бо звідти, де "слова німі", "в думках одна лиш ти" - то вже фантастика, адже думки там еволюціонують у чорнозем. А втім, якщо "на цій землі давно нема святого" і "немає більше сили", то розмови просто зайві, сходіть "просто в тишу", але по неї не обов'язково йти "до могили", вона , буває, живе й "на цій землі", "про що наївні кажуть знову й знов".
Чесно кажучи, це дуже давній мій вірш, ще майже з юності. Тоді мав нагоду бути знайомим з двома шістдесятирічними самотніми людьми, які, по всьому видно було, кохали одне одного, але їхні діти були категорично проти будь-яких стосунків між ними. От і лягло чиєсь почуття на папір. А тепер з висоти років бачу, що не набагато я й відхилився від істини. Відносно віднесення до русизмів словосполучення "сама ніжна" не зовсім погоджуюсь, хоча й "найніжніша" звучить непогано, але тоді випадає з контексту слово "тепла", бо воно втрачає значення "найтепліша". Над тим, що вірш звучить, як романс, навіть не задумувався, а Ви підказали - і дійсно, звучить. Жаль, немає знайомих композиторів, які б поклали на музику.
Давно маю переконання, що Бог і церква - не зовсім тотожні речі. Бог - він у храмі твоєї душі, а церква - не завжди храм. Тим більше тоді, коли гнеться під політику і політиків. Україна, між іншим, теж у душі. Хоч вона й не Бог, а всього лиш мати. Між іншим, вибір між Богом і матір'ю стояти не повинен апріорі, бо то або не справжній Бог, коли примушує зректися ради нього матері, або людина мілка, коли ставить перед собою можливість такого вибору.
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('