Не знаю, чи образитесь, чи зрадієте, пані Наталю, не хочу применшити ваги тим Вашим творам, котрі прочитав до цього, але це, як на мене, найкращий Ваш вірш з тих, з якими я знайомий. Все-таки політика, біди, жахіття сьогодення - це все пече, виливається в рядки, а от природа, кохання, це теми, які завжди звучали і звучатимуть найкраще. Єдине, що б я дещо підкоригував для милозвучності тексту, так це слова "ну хто ще так буде її кохати" я б подав "ну хто ще буде так її кохати"; а також рядок "а осінь посміхалася в уста" я б подав "а осінь посміхалась у вуста". Вже вибачте, але я інколи читаю вірші зі сцени, тож прочитав би Вашого вірша саме так.
А я б доточив ще один катрен: До влади не пускайте багачів, У них держава - перш за все копійка, Не наїдяться - мало їм світів, Ну, а народ - одна велика дійка. Між іншим, народний епос чомусь завжди возвеличує жебрака, а от багача - майже ніколи. А народ у своїй масі все-таки скаже, як зав'яже.
Добрий вірш. Єдине зауваження, - у реченні "запалить та війна проклята", наголос у слові "запалить" падає на И, хоч за змістом мав би бути на другому А. Напевно, звучало б краще "Ох, запалить війна проклята".
Взагалі-то, деякий наліт загадковості має бути в пісні, адже не завжди вона має звучати, як доказ якоїсь теореми, де кожне слово ясне, наче сонця світ. Тому оцією загадковістю, недоказаністю, двозначенням мені й сподобалася. От тільки приспів треба було так і означити, і поставити його після першого куплету, а не на початку - це краще сприймається., бо приспів зазвичай підкреслює й узагальнює сказане в куплетах, а не навпаки.
Все-таки буревіснику легше летіти над морем, бо він для цього створений, а от метелику над морем, напевно, нічого не світить. " А він летить, упертий, все одно". І вже за свій нескоримий дух заслуговує на повагу, бо перемоги сягають тільки вперті й увіруючі в те, в що мало хто вже й не вірить.
"Досвідчена", як Ви кажете, "в житті людина" теж колись була молодою і щось-таки звідти винесла, в тому числі і думки, і поезію. І мені дуже приємно, що мої ще юнацькі, хайі підкориговані з висоти "досвідченої людини", вірші знаходять відгук у серцях читача. Бо коли слово з роками не тьмяніє й не старіє, значить, воно хоч трохи, а живе. Дякую за увагу.
Дякую, пані Катерино, за зауваження. Дійсно в українській мові вживається прИймеш, але й приймУ, так же ж і відвЕрнеш, але й відвернУ. Певно, я занадто захопився народним стилем, бо вжив слова так, як вони звучать у нашій місцині.
Дуже спірне питання Ви зачепили , пані Любове. Бо стільки людей розмовляють суржиком (так уже склалося в Україні) і при тому є патріотами. Чистота мови ще не завжди означає чистоту помислів. А відносно поетів, то є одна лише відмінність - оскільки він несе слово, то мусить, звісно, досконало знати українську мову. Інакше він, може, й поет, але не витончений. А відносно патріотизму я б не судив так строго по сказаному слову без контексту. Судити варто по думці, тобто по слову в контексті.
Просто гарно, хоч це слово нібито й не по темі вірша. Виправте, будь ласка, опечатку в передостанньому катрені "ані ні смутку", бо читач спотикається об неї.
Колись у дитинстві мати наспівувала якуусь сумну пісню, слів якої я вже й не пам'ятаю. Ваш вірш ніби лягає в ту мелодію. Болючу, тужливу й дуже-дуже сумну.
Дійсно, в наш далеко не мирний і тривожний час інколи просто хочеться прочитати чи написати щось тепле. А що може бути теплішим за любов? Напевно, нічого. І дарма, що вірш цей написаний ще в юності. Чомусь прийшов на ум, я його віднайшов, перечитав, підправив та й подав на суд читачів. І дуже радий, що його відмітили. Бо душа не старіє разом з тілом - вона завжди прагне тепла й любові. Дякую за оцінку твору.