Прийшовши чистою із неба, В душі горить одна потреба - Добром палаючим сіяти І ґречно Бога вихваляти. Але й дитятко знає кожне, Яке внизу життя тривожне… Що є на світі й темна сила… Щоби душа не заблудила, Господь підніс молитви слово (Вивчати всім – обов’язково!!!) Скарбниця мудрості і школи, Немеркнуча в житті ніколи. Навчає множити діяння, Перемагаючи страждання… Душа старається щосили Аж до глибокої могили, Щоби щоденно і довіку Квітчати храм, а не каліку… Вона, прийнявши всі удари Через юдоль земну і кари, Відмити прагне, як нагар, Гріхів горьований тягар.
Життя земне - це повсякчасна боротьба людини з темними гранями своєї душі і і злом, що зустрічається між людьми, маскуючись під добро. Дякую за вірш, пані Катерино.
Інколи, щоправда, здається, що в декого тої душі взагалі немає, або ж він її загубив, а чи так замастив чорним, що її й не видно. "Душа старається щосили аж до глибокої могили" - це дуже образно сказано. Будує храм, будує, а в кінці оглянеться, а позаду пустка. Це коли храм будується виключно по своїм міркам, не оглядаючись ні на людське, ні на Боже. Одним словом, гарний вірш, веде у філософію, веде до думки, а це і є голос для душі, котра ще вміє чути. Дякую.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
