Одеса в новітній нашій історії вдруге стала містом-героєм. Кров - це біда, але ж не ми її почали проливати. Слава Одесі, що не схилилася, не піддалася, вистояла. Надіюся, вистоїть і надалі, бо чує серце - це ще не кінець.
Біда, як на мене, ховається в тім, що люди охоче піддаються на різні ідеологеми. А найважливіше для людини - людяність. На жаль, це доходить далеко не до всіх. Дякую за хороший вірш.
Ні, не пастиря потребує отара в нашій Україні, а щоби люди перестали бути отарою, мали свій розум, а не тільки надіялись на пастиря. Отарою добре бігти до урвища, але на його краю вже жоден пастир не врятує. Я надіюсь, ми не дійдемо до урвища. А вірш треба трошки доопрацювати.
Теплий вірш серед розбурханого моря нашого сбогодення. "Колись завітає хмаринка до хати" - задля одного цього варто було нам родитися і жити на цій землі.
Дякую, пані Наталю, за вірш. Попри всю патріотичну налаштованість вірша, мені чомусь найбільше запали в душу суто материнські, безо всякої політики, слова - "от тільки померти боюся без дотику рідних очей". У цих словах найбільша правда нашого життя. А як же ж образно сказано, га?
Чесно кажучи, списував усе, йдучи ввечері з роботи додому. А ще дуже переживав, що доки дійду, то щось вивітриться з пам'яті, бо не було під рукою папірця. Дещо вдалося зберегти. Дякую за добре слово.
Сухе життя, сухі думки... Та ні, пане Пилипе, які ж вони сухі, наші думки, коли ми пишемо вірші, коли думаємо, коли прагнемо, коли любимо. Україну, людей її, природу. Ми живемо, пане Пилипе, в часі, який нам дав Бог. І ми мусимо відродити цей час, аби він не був сухим, мусимо дати йому живильну вологу наших надій і сподівань, оросити струмочком наших слів. І ніякі вони не сухі, ваші вірші, один з яких я щойно прочитав. Вони - живі.
Я дуже радий, пані Катерино, що Ви зачиталися моїм скромним віршем. Бо коли тебе читають - у тебе виростають крила, а коли зачитуються - ти злітаєш. Дякую.
Дякую, пані Катерино. Відмічена Вами фраза, на жаль, нині як ніколи відповідає дійсності, навіть більше того, та минула війна, як на мене, знову витягнута на олтар і провокує, хоч і через фальсифікації , як ото про "бандерівців", нинішню війну в Україні.
Дякую. Наше сьогодення яких тільки думок не навіює. Всіх напряму не завжди й висловиш, бо часу обмаль, тож мусиш усе концентрувати. Ще раз дякую, що оцінили мої скромні потуги, пані Наталю.
"Я ступаю по листю опалому, А, здається, по трупах іду." Це так глибоко, хоч і похмуро, що в мене просто немає слів. Душу скривдити можна дуже давно від сьогоднішнього дня, а вона пам'ятає, вона плаче роками, бо вона - душа, та, котру ми не бачимо ніколи, а відчуваємо щодня. Дякую за вірш.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('