Нам вже так багато всього наобіцяли за 20 років, що навіть не знаєш, кому і в що вірити. На словах усі чудові й милі, а сяде в крісло - і пан паном, ще й забудькуватий до непристойності. Я вже давно мрію про те, аби не забивати голову, хто там буде президентом чи міністром, бо всім буде правити Закон. Тільки хто його збирається виконувати, коли всяк думає, як "якнайбільший кусочок вхопити" і "не втратити владу". Доки не примусимо виконувати закон, доти не "дійдем до бажаної ПЕРЕМОГИ"
"Село - померлих років цвинтар" - це така болюча правда про багато наших сіл, що аж плакати хочеться. І бабусі, як символ колишньої краси тих сіл, яка давно вже відцвіла,і - о, як жаль! - назавжди. Дякую за вірш.
Оскільки є ті, кому подобаються слова про природу, про чисту людську душу, отже, є на світі серця, і немало, звідки пробивається живець "душ добрих, незлобливих". І моя душа від усвідомлення цього розквітає. Щира всім подяка.
Ніякий він не наївний, Ваш вірш, пані Катерино, а вдумливий. особливо про давно покійного Бандеру, яким багатьом "пудрять" мізки і використовують його в ролі якогось "стархопудала". Людям просто треба мати ті "мізки" дійсно своїми і не віддавати їх на розтерзання всіляким гіпнотизерам від нашої і ненашої влади. і все тоді буде добре.
Відчувається сила і дух кохання. "Сон - кохання юних днів", "я розіллюсь краплинами дощу", "крилом торкнуся губ" - ну що тут ще скажеш, кохання, воно і є кохання. Сердечний, щирий вірш. Такі хочеться читати коханим.
Вірш, навіяний теплою ніччю, дає відчуття тої ночі - і то добре. І вночі таки, ні, не парує, а парить перед тим, як має задощити. Бо коли вночі парує, то не побачиш, так само, як і блиск роси, котрий видно на світанку. А що наше життя складається з таких ночей, які невідь-чому інколи згадуєш чи й не все життя - то це таке в житті є, це Ви правильно підмітили. А в цілому вірш приємний і спонукає до якоїсь ностальгії невідомо й за чим. Дякую.
Дякую всім за відгуки. Ні на кого не ображаюся за поради, так що прошу не просити вибачення. Для того й пишуться вірші, аби западали людям у душу і збуджували різноманітні почуття і відчуття, в тому числі й відносно наголосів і тому подібного. А вже моє право з дечим погоджуватися, з дечим ні, дещо підправити, а на дечому напостоювати. Так же цікавіше жити - несучи свою думку між люди і прислухаючись до їхньої. Так що всім дякую. Дуже.
Часто такі сини є тими синами, про котрих в народі кажуть - "за копійку і матір рідну продасть". От і продають. Свого роду бізнес - торгівля рідною матір'ю. Жаль, але далі власної шкури такі сини не бачать.
Коли відзначали День Перемоги минулими роками, ні в кого навіть гадки не було, що станемо на порозі нової війни. І розв'яже її наш брат по війні минулій. Іронія долі, іронія історії чи просто безумство світу, ні, не світу, окремих людців, котрі раптом отримали в руки владу. І уми мільйонів, які радо ними, умами своїми, поділилися, собі лишивши тільки вектор, в напрямку котрого тільки й варто мислити.
Розумно, дуже розумно. Спробував був колись і я щось подібне, але, крім купи матюків і образ, нічого не отримав навзаєм. Може, не туди потрапив, бо є сайти, які включені в простір інформаційної війни і пропаганди, тож там що-небудь доказувати - марна справа. Там проживає ненависть і нікого, крім себе, туди не пускає. Треба, напевно, шукати інші сайти і розумних поміркованих людей.
Ми є лояльні до інших культур, ми миролюбні до інших думок - і це правда. Але як подивишся на отой проросійський шабаш, то з тими людьми говорити щось про українське - це не що інше, як наражати себе на небезпеку. Звідки така ненависть? Чи й не дяка за нашу лояльність? Якось аж образливо.