Дякую Вам, Ірино, за коментар! Ні, я не заперечуватиму. Можливо й таке. Хтось, може, тікає від проблем сьогодення, як Ви висловилися. Я наче ні... Але так, моя душа не дуже спокійна зараз. Але я гадаю, що спокійна душа - то вже в тих, хто радіє вічно в Небеснім Царстві... Як Ви вважаєте?
Ні, Ірино, я не натякаю, я просто погодилася з ідеєю Вашого вірша! :-) А "уміти" слово є в українській мові, просто чергування "у"/"в" залежить від контексту (якщо попереднє слово закінчується на приголосний, то - "уміти", а якщо на голосний - то "вміти).
А хто з нас безгрішний? Гадаю, відповідь очевидна. До речі, справді, нема різниці для людини, чи священик, до якого вона йде на сповідь, грішний, чи не дуже. Адже Бог дивиться на того, хто кається, а не на свідка цього процесу. Ось для священика є різниця, яким він є. Але, повторюся, хіба хто без гріха чи знає таку людину? І я підтримую коментар Наталі Данилюк.
Тема стара, як світ, але опоетизована гарно. Мені видався Ваш вірш ніжним, добрим і душевним. Тільки вичитки потребує. Ні, помилок мало. Не ображайтеся. :-) Ось: додому (разом), після "привело" має бути знак питання (це Ви поспішали, мабуть), а після "потоці" - кома (там бо далі йде звертання, якщо я правильно зрозуміла). А вірш милий)
Я б порадила ліричній героїні постаратися насамперед самій зрозуміти близьку людину. Не по-своєму лишень, а якомога глибше... Це важливий, хоч і не завжди легкий крок до ладу. А справжнє кохання в цьому завжди допомагає. Вірш, я б сказала, життєвий. І тут у Вас "на піввідсотка" - "нитку" не римується.
Я розумію обурення автора. Але Бог є милосердний і того ж вимагає від нас (не судити інших людей). Це не значить, що ми не повинні помічати, бачити зло, бути проти нього як явища. Але Господь хоче, щоб Його діти (хай навіть зараз вони хоч які погані) спаслися, прагне їхнього покаяння, навернення й аж ніяк не бажає, мабуть, їхніх страждань у пеклі. :-) Бо Любить (саме так, з великої літери). Тому до ідеї вірша ставлюся критично. Але я повторюся, що розумію Вас, Ігорю, бо важко терпіти, спостерігати несправедливість, зло. Важко тим, кому не байдуже.
У цьому вірші краще "чомсь". Я розумію, що тут - більше розмовний відтінок, ніж літературний. Але є, як є... А чому нагадує прозу? Просто цікаво. :-) Дякую, Ірино.