А я, Катю, чомусь переконаний, що ти зараз почала тільки квітнути, а ти відразу "Ми всі гаснемо!" Не помилюся, коли скажу, що не всі. Це мене тішить сьогодні...
Ця сорока - білобока Розігнала в лісі спокій... Зрання цінькають до нічки Зголоднілі дві синички, Що навкруг страшна зима, А харчів у них нема. Може вітром відірвало Від галузки нитку з салом?..
Твої слова... Чужі звучать вівати, По всіх усюдах правда не дріма. Тобі приємно, знаю, відчувати, Що навіть так ти в світі не сама... Прекрасна поезія!!!
Це, як я зрозумів, був НЕОБДУМАНИЙ вчинок чи крок героїні. Шкода, правда, що все так сталося... Оленко, а на які ОБДУМАНІ кроки здатна в житті ваша героїня? Чомусь, думаю, що не одному мені цікаво про це буде дізнатися.
Цікаві думки, але, Світлано, може їх слід було подати більш стисло в даному випадку? Чомусь здається, що твір від цього тільки виграє і сприйматиметься краще.
У те, що кохання вмирає, мабуть, не вірять усі. Важко людям без нього в житті в юному і зрілому віці, тож і прагнемо взаємності ми завжди, переживаємо, коли її нема. Щось подібне відчув читаючи вірш.