Світлано, а ви малювати не пробували? Словами вам це чудово вдається, коли ви навіть просто у ролі спостерігача. Умієте підмітити кожну детальку, наповнити змістом, донести до нас... Чудова поезія. Дякую.
Твої листи завжди пахнуть пролісками. їх легкі пахощі. мов спогад про якусь давню мрію.І ніщо так не вражає серця, як ці пахощі. Вони нагадують мені про те у що вірити не хочу, а забути не можу... Чомусь одразу захотілося написати у відповідь вам, Світлано, саме такі слова, бо після прочитаного склалося враження, що я вас давно знаю, знаю про вас все, а ваші слова адресовані саме мені. Так вам буде говорити, мабуть, кожний, хто не полінується прочитати ПОЧАТОК. Дякую. Успіхів вам!
Святкувати недоречно, але й забувати не слід... А про бомбу бабуся розповідала, коли я її допитувався про бої в нашому селі Городище-Пустоварівка Володарського р-ну на Київщині. У липні бомба впала, а десь під кінець серпня прийшли німці. Боїв ніяких не було. Це вже при визволенні стрілянини було багато. Дякую вам, Василю.
Появився в чужому житті не первим, розбудив промінчиком сонця, залишив на обличчі веснянки, попросив за це пробачення... Немає тут ніякої мудрості, навпаки, здається, все так просто, зрозуміло. Дякую.
Невже воно таке мудре, оте моє вино? Бродить також, як і ваше. Головне, Катю, дивитися в очі, а не відводити погляд вбік. Вдячний вам за поетичний коментар. Він, мабуть, кращий за сам вірш. І таке нерідко буває...
За "Клас!!!" дякуую. Тішить душу зрання. Даремна, Катрусю, стурбованість про правильність написання слова НЕПОХОЖИЙ. Суди і знай сама - в-за-на-непід-непо-пере-під-по-при-про-роз-с-хожий.
Я вже звик до торкання води, Я сам став, мов краплинка дощу... І особливо У КРАЇНУ, ДЕ СОНЦЕ ЛИШ ТІНЬ сподобалися рядки, думка автора. Закінчення вірша Йде невпинний самотності дощ... не позбавляє безнадії, а тільки підкреслює її. Гарна річ.