Ні, не боялась - увійшла...
Напевно, сталось:
Чи заблудила? Чи знайшла?
Чи закохалась?
Бажання неба і землі -
Вогнем у келих!
Барвиста мить на синім тлі -
Немов метелик.
Блакитне жилочки биття
На скроні терпне.
Яке ж то буде в нас життя,
О, мій нестерпний?
Хто знає, може, порух той
Не варт мізинця.
Куди ж ви гоните авто,
О, мій чужинцю?
За стільки років, стільки миль,
І все - навмисно?
Якийсь такий безмежний біль
Край серця зблиснув
І так затис у кулаці,
Незграбний, дужий...
У вас краплинка на щоці,
О, мій байдужий.
Не окільцьована душа
Блискучим німбом -
Бузкова квітка чи пташа,
Чи біла німфа?
Таке в мені життя горить
Жовтогаряче,
А ви не хочете прозріть,
О, мій незрячий.
Чи заманулося богам:
Піском - у вічі?
Чому я знов скоряюсь вам,
О, чоловіче?...
Чому "кохання" середнього роду? Чом "біль" - чоловічий, "насолода" - вона? Так вже врівноважила серце природа, І відповідь має вона лиш одна... Дякую за черговий поетичний злет, який покликав і мене підлетіти. 5.0. від Ніхто.
Люблю вірші із таким "яскравими" розділовими знаками, бо у них не тільки рядки, а й голос, емоції: Трикрапки - щось недоказане. Всього один знак оклику говорить про спокійний тон авторки, неначе це вірш-роздум. Знаки питання, які не потребують відповідей. Вони відповідають... Не вистачає тільки ком після "О", бо оті звертання і риторичні запитання самі говорять про те, до кого звертається лірична героїня вірша: О мій нестерпний? О мій чужинцю? О мій байдужий. О мій незрячий. О чоловіче.
Колись такі вірші переписували собі у загальний зошит під назвою "Вірші"...У мене такий був. А зараз у мене течка на компі..... І у тебе, Світлано, окремий файл... Хоча скоро це стане непотрібним, я запам"ятовую їх..... У тебе вірші, які мені здаються писаними з моїх думок. Певне, так завжди, коли поезія справжня...
Гарний ти обрала епіграф ( чи як отой опис вірша назвати?) Сама читаю Матіос і ридаю.... І скільки св таких невеличких жіночках болю! Як ви витримуєте?
Дивно, якщо жінка мужня, то це добре, а якщо чоловік "женственный" (вибачте, не прийшло у голову українське слово), то це погано. Іноді приходиться бути мужніми, таке життя. Колись почала писати вірш, та так його і недопрацювала: "Бути сильною я втомилася, Утомилася-прихилилася, Боже, дай мені слабості"...
Мабуть, всього має бути у міру: і мужності, і слабкості. Чоловіки роблять вигляд, що їм подобаються слабкі жінки, бо таким чином намагаються приховати власні "больові точки". Але за удаваною байдужістю і "товстошкірістю" жінка здатна розгледіти справжню суть. У моємі вірші образ чоловіка - збірний. Хай, думаю, потішаться жіночою покірністю... А от епіграф до вірша примітила лише Софійка! ( на те вона і Софія-"мудрість"), а він - майже все пояснення. Дякую всім, що завітали!
Спочатку і до кінця – чудово, нема смислу цитувати. Браво... 5. Аж переписати собі захотілось... (О, бачу і Софійка переписала, - дякую за ідею про течку на комп“ютері... Я теж колись мала зошити Вірші, все лишилося там, в минулому)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
