Твоїх очей блакитна сутінь,
Неначе неба каламуть.
І ти далека, незбагнута,
Недоцілована, мабуть.
В тремтінні слів твоїх осінніх
Звучить омріяна весна.
Хмільна до головокружіння
І не зміліла ще до дна.
Промінням серця обігріта
Твойого щедро звіддаля, -
Вона прийшла до мене літом
І душу смутком забавля.
Ущерть розсіяна журбою,
Між нас принишкла голубінь. Я десь там поруч із тобою,
А ти все думаєш, що тінь...
|