Нехай не на суд і не на осудження, але скажу вам, п. Іване, такі слова - подібну тематику потрібно подавати читачу в бездоганному вигляді, чого, на жаль, не скажеш про цей вірш. Тема висока, зміст глибокий, а ось майстеровитості трошки забракло...
А ти, Роксолано, віриш мені, що спочатку слова й були в рядку саме в такій послідовності, але, навіть не знаю навіщо так зробив, в останню мить вніс у текст зміни і поміняв їх місцями. Хотів, майбуть, уникнути підряд двох "нь-н"?.. Дякую тобі, так справді звучить краще, мелодійніше, зараз ще раз виправлю...
Я вам про одно, а ви мені про зовсім інше... Коли не хочете лукавити, то слово "неосяжні" можна легко змінити на "невеликі", "жалюгідні", проте, маленьке виправлення ніколи не допоможе там, де потрібна кропітка робота над текстом...
...Лісів неосяжні простори І Чорного моря прозорість. Поля золоті та пологі, Річок прибережжя вологі... Пилипе, бажано писати стисліше й уникати повторень, тим паче, що Ви тему обрали таку високу і близьку кожному серцю.
п. Іване, спробуйте висловлювати свої думки не тільки в поетичній формі, бо чомусь мені здається, що прозою, нехай не завжди, але часом, вам це буде робити зручніше... Не ображайтеся, адже раджу так робити не завжди, а лише час від часу...
У ній вирує свята потреба Злітати іскрою аж до Неба, ( в цьому рядку зверніть увагу на наголоси, кома - зайва) Здіймати погляд за синій обрій, Лишивши спогагад хвилині добрій... Зримувати легко, важко, на жаль, зрозуміти...
Я, п. Катерино, щиро сподіваюся на те, що ми свій вік страждаємо та надіємося на краще недаремно, що з часом, нехай не дітям, то хоча б онукам, буде жити на рідній землі добре. Дякую вам, що не оминули, прочитали, прокоментували...