Рідко кому вдається передати стан чужої душі через власні відчуття її так, як це робиш ти, Наталю. А, може, вся справа в тім, що та душа зовсім і не чужа тобі?..
Можна підвищити голос до найгучнішого пафосу, розтинати слова навпіл, дробити на крихти або тягти, як гумову линву і ...нічого не вдасться, крім тріску сухих банальностей. А ще можна писати вірші простою класичною формою намагаючись синтезувати окремі деталі в філософському узагальненні й, навпаки, щось ціле, велике розкладати на частини, вихоплювати головне і на ньому концетрувати всю увагу читача, як це завжди майстерно та з почуттям міри робиш ти, Наталко. Молодець!..
...Щоб не розніс по світу папірцями. Щоб книга ця навік живою стала - Когось жаліла, іншого кусала, Увагу всіх до себе привертала, І головне - щасливу долю мала!..
Коли читав, то піймав себе на думці, що багато хто з авторів давно вже може не ставити свої ініціали під написаним ними текстом - все одно читачі їх впізнають... Ось так і тут, Наталю, - в цьому вірші ти вся така, котрою я тебе знаю.
Погоджуюся з Андрієм, бо сам одразу ті недоліки помітив, як і наступне: - Як ТІ хмарини в небі ТІМ... Які "ТІ" хмарини, в якому "ТОМУ" небі, - незрозуміло зовсім?..
А хіба такими піснями їх автори не показують свою причетність до творчості Володимира Семеновича?.. Виконання сподобалося, до тексту є зауваження, та вже нічого не зробиш, адже пісня побачила світ...
Оксано, а якщо одне з двох слів "оголену" замінити на "роздягнуту", щоб уникнути повторення, а також там, де двічі "зненависть", внести зміну - "помалу" чи "потрохи"?.. Барвисті картинки малюєш, та головне - дуже чуттєво...