О ківш долонь, де гусне чорний день…
Пантрують оси безборонну спину.
Не вір, не вір. Слова упали тінню
На сонця крик, на золотаве сіно,
Де ти колись, де ми колись і де
Поміж проклять зривається звірино
Голодних мавок темне голосіння,
Таке гірке, таке натужно-синє,
Вганяється у душу. І цвіте
Жаги галуззя, протинає зримо.
Переліпи собою аж до глини,
В черлений ранок, у тернові вина,
Але мовчи, бо всі слова – пусте…
28.08.12
|