Ти образив ЇЇ,
Знаєш добре сам.
Поламав всі надії.
Що ж буде з нею там?
Ти пішов залишивши одну,
Серед думок і запитань.
А Вона все ж не знає .Чому?
Ти сказав одне лиш, нажаль…
Побачивши тебе у перше,
Собі сказала: «Будеш мій!!!»
З тобою було, як найкраще,
Та пізно зрозуміла, що ти чужий…
В коханні я не зізнавалась,
Та бачивши тебе із нею -
В мені неначе, щось мінялось.
Я шкодувала за тобою:
Що не зі мною ти в ночі гуляєш,
Що не говориш ніжних слів,
Що не мене так кохаєш,
І не приносиш мені квітів.
Неначе було все, а може – не було,
Нажаль ще й досі я не розумію.
Що зіпсувати мене змусило?
Твою й мою історію…
С тобой впервые повстречаясь
Себе сказала: «ты будешь мой»
В тебе души своей не чаясь
Не сразу поняла я, что ты Чужой
Тебе в любви не объяснялась
Но видев тебя с другой
Во мне что то менялось
Жалела я что не со мной
Что не со мной гуляешь ночью
Не говоришь мне нежных слов
Что не любил меня ты страстью
И не дарил ты мне цветов
И вроде было все и не было
И до сих пор я не пойму
Что разорвать меня заставило
Нашу с тобой игру….
Він буде поруч
Живеш, працюєш, надбаєш.
Будуєш дім, ночей недосипаєш.
Встаєш коли ще півні не співали.
Для дітей, аби вони все мали.
А час іде, він не питає
Він все вперед щосили підганяє.
І ще недавно зовсім молодий,
А вже тепер видніє волос сивий.
На вигляд ще доволі мужній,
Та вже не здужаєш, вже не настільки сильний.
Сидиш у хаті, внуків виглядаєш.
Як помогти їм думаєш, гадаєш.
Здавалося б на старість літ що треба,
Сиди та горобців лічи край неба.
Та ні, на місці зовсім не сидиться.
Адже у чомусь ще годиться.
Підтримка і опора вірна,
Порада і розмова щира.
Він батько і дідусь, він друг.
Завжди й усюди оберігав нас від недуг.
Та раптом все, його нема.
Неначе рухнула уся опора.
Яке ж тепер буде життя?
Мені ж нічого не було треба.
Аби лише мене він зустрічав.
Веселий, радісний, здоровий.
Щоби до себе пригортав,
Щоб просто - був живий.
І я не хочу розуміти, що його нема.
Тепер перед очима лише чорна земля.
А згодом буде гранітна стіна.
Він був, а тепер його нема!!!!!!!!
Та поки я жива, поки серце болить,
Він буде поруч, Він буде жить!!!
Я хотіла мати друга,
Що підтримає завжди
І нехай біда, недуга
Разом можна пережити
Я надіялась на краще
Бо підтримку відчувала
Я не вірила в життя нещасне
Бо лиш краще знала
Я не закривала серця
Не лишалася байдужа
Я лише бажала щастя
Вірила у слово дружба
Але все в житті омана
Той кого звала я друже
Забув слово «повага»
Не переймався отим дуже
Щось ту дружбу віддаляло
І були нечутні ті слова
Що кричала я так гучно
Щоб та дружба ще жила
А вона котилася у прірву
Забирала все найкраще
Я не знаю в що я вірю
І чи є щось в світі вічне
Я хотіла мати друга
Та чи мала я його?
Щось я втратила, а щось набула
Та не виграла від цього…
Вік живи, вік учись. Не зламайся, держись. Пізнавай майбуття Порадій за життя. Ти стерпи дикий біль. Не скорися, не смій. Подолай дикий страх, Не показуй його у очах. Те що маєш – віддай, І чуже повертай. І нехай у житті – Будуть тільки граблі. Ти не бійся – ступай, Вдарить, а ти запам’ятай Бо найкраща наука - Це твоє життя! Ти відчуй серця стукіт, Подолай вороття. Не кажи, що «не можу», А кажи : «я зроблю». Не відказуй нікому, А скажи – поможу. Не дозволь подолати Твоє прагнення жити, Усміхатись, радіти, Й просто щиро любити!
Пісня дзвінка по світу лине, Із поміж степів, із України. Туга дівоча швидко мине, Як піде співати між люди. Лиш би співала – Та те, що рідне! Лиш би кохала – Та те , що гідне! Все ж заспівала – Те, що серце крає. Все ж покохала – Та не своє, точно знає. Доля дівоча – це сльози ночі. Пісня – розрада й надія. Душа лиш плаче за тії очі, Серденько й досі радіє !
