Ти образив ЇЇ,
Знаєш добре сам.
Поламав всі надії.
Що ж буде з нею там?
Ти пішов залишивши одну,
Серед думок і запитань.
А Вона все ж не знає .Чому?
Ти сказав одне лиш, нажаль…
Що жаль? Що з нею був?
Жаль, що говорив люблю?
Може жаль, що кинув?
Так залишив без жалю.
Тобі, нажаль, а її болить…
Та хіба ж Вона винна?!!
Що тебе життя злить.
Вона ж була лише наївна,
Вірила в кожне слово,
Раділа кожному погляду,
Серце просто замирало –
Від легкого дотику.
А тепер Ти стоїш і боїшся,
За крок до знайомих дверей.
Тобі страшно наблизитись,
І побачити погляд знайомих очей.
Але варто лише пригорнути,
Міцно, як лише Ти умієш.
Варто лише прошепотіти,
Що про кращу і не мрієш.
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 2503 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
