|
|
В категорії матеріалів: 44
Показано матеріалів: 1-20 |
Сторінки: 1 2 3 » |
Сортувати за:
Даті ·
Рейтингу ·
Коментарям ·
Переглядам
Ще не ніч, вже не день – буйно в маки вбирається овид
Та у хмарах відлунює, гаснучи, мантра вогню;
Обгорають слова, попіл сухо притрушує повідь.
Вітер, повню погнавши, гряди хмаровиння погнув
|
Рине світом віхола непроста,
Оббиває долі і рве літа,
На рятунок з неї й гроша не став:
Уціліє, може, один зі ста.
|
Шепоче дощ, шовкові шиє ночі,
Роздерті кігтями шкодливих блискавиць,
Вмирає гуркіт ген за небокраєм.
У сіни холод кволо заповзає,
А ти все слухаєш, вмостившись горілиць,
Як миші з тиші шерехи торочать.
|
Крони днів жебонять, розкуйовджені вранішнім
вітром;
В цього світу хандра, а тому не до юних звитяг –
Стигне осінь в душі – тож він вороном кряче
сердито,
Що невдовзі і ми опадемо із древа життя.
|
|
Утомленим мотилем
В коловерті проблем
Набираєшся лем із мольфи посивілого лемка.
По слідах астроблем
ПрОйде в проблисках близького сходу лелека.
|
Яничарами дні – на приступ.
З міста мрій твоїх – прах і зола;
Лиш сіріє самотня пристань,
Що єдина вціліти змогла.
|
|
хлип сансари, чиї колеса
мелють, збурюють вир шалений,
мішанину мішур, мішеней…
Чистих душ замутивши плеса,
лине привидом безтілесним
грізна леді залізна Калі.
День в оскомі та ніч в оскалі –
все для тебе, людинозвіре.
|
|
Крiзь душi лабiринти-нетрi
Путiвцями та манiвцями
До межi, до iржi, до безтями
Йти, не прагнучи слави, смертi.
|
|
Застілля. Ймениннику тост виголошують
сто енний. Хто п’є, хто – розпушує пір’я.
Гайнімо удвох у нічну прохолоджію
шукати у небі знайомі сузвір’я.
Сатинова сутінь, обійми привіт(ря)ні,
жасминова п’янкість – що вина Фессалії.
Ще мить – і долаю міжзоряні відстані,
обнявши тебе за тендітну кришталію.
|
|
Древнє місто – мов храм, чути вітру органи;
Ми двоє у ньому, чужі і незвані.
Малюються в сутіні фрески туманні,
Що чекати ізвідти – мани´ або манни?
|
|
…Прорватись, продертись крізь розпачу хащі,
й на мить не спинятись, хоч далі все важче;
зневіру під ноги пожбуривши хижу,
тягтися до цілі, усоте упавши.
|
|
Здається, й ангели вже крила опустили;
відмерли нерви, морок скрізь і сон…
Зненацька дух проб’ється через неміч тіла
живим струмком крізь льодяний полон.
|
|
Емоцій вибух вщент ламає шлюзи,
Душа беззахисна дрижить на ста вітрах,
А кат знижається: кривавокрилий птах,
Безжалісно-свавільна садо-муза.
|
|
Шукати себе. Знов шукати себе, ніби згубу
між піщинками слів, у мутному потоці думок.
Візьми каганця, підсвіти мені, музо-суккубо:
заховалась душа в найтемніший, найглибший куток.
|
|
І все не те, і все не так,
І знов життя - навскоки.
Вже за срібняк або мідяк
Віщують нам пророки.
|
|
Все має ціну. Не минуться безкарно
Свобода й любов – щедро платимо з вен.
Що ж – карта лягла і здійсняється карма;
Танцюй же востаннє, красуне Кармен!
|
Давай, пограємо в життя:
Ставай на Долі шахівницю, –
Віщує – чуєш? – вража криця
Чиєїсь крові пролиття. Вперід, пішак, лише вперід!
Крокуй до слави чи до страти,
Нехай натерли плечі лати
І вкотре марш-кидок убрід…
|
|
Розливається ніч як смола закипіла зі дзбана,
Тоне в повені світ. Розчиняється світло як сіль.
Завмира кожен рух, пальці рук на курках і стоп-кранах.
Ти ж ідеш крізь пітьму і шалених зірок заметіль.
|
Подивися, мій друже, як Осінь
В місто входить, дівчисько руде,
Стрічку вітру заплівши у коси,
І на посаг тумани пряде. Ти поглянь-но: дерева так хутко
Повдягали багряну парчу!
А по вікнах остиглих маршрутки
Тихо котяться сльози дощу.
|
У життя мого ймення дівчати
Було, світле, як перший весняний
Квіт конвалій в траві на світанні
Рученятами ніжними взятий. Тим ім’ям, із проміння зітканим,
Шелестіло в лісах ясне листя,
Буз травневий у росах перлистих
Ніжно пах тим іменням коханим…
|
"ТОП++"
- до творів:
найбільше оцінок, відвідувань, коментарів;
- до користувачів: кількість
публікацій, рівень "довіри", нагороди...
|
|
