Подивися, мій друже, як Осінь В місто входить, дівчисько руде, Стрічку вітру заплівши у коси, І на посаг тумани пряде. Ти поглянь-но: дерева так хутко Повдягали багряну парчу! А по вікнах остиглих маршрутки Тихо котяться сльози дощу. Опадає листок із гілляччя, Оглядає довколишній світ. Вже й земля. Он колеса маячать... Що ж, Ікаре, плати за політ... Де-не-де зорі зблискують зрідка Поміж хмари дрантиві, старі. Лине темрява млява нізвідки, Огортає старі ліхтарі. Львів заснув. Тільки Осінь вродлива Йде по ньому, дівчисько руде, Древнім левам розчісує гриви Та сріблясті тумани пряде...
|