Вкриваючись одним плащем, Удвох бродили під дощем Здивовані по Львову, – І, на очах чужих людей, Грудьми торкалися грудей Щомиті загадково. Текла бруківкою вода, Від пилу літнього руда, Повз нас, німих, із шумом, – Мовчала ти і я мовчав, Бо все читалося в очах, Коли про щось хтось думав. У лабіринті вулиць час Губився болісно для нас, Свідомо заблукалих, - Та в спини дули вітерці, Коли ішли ми навманці У напрямку вокзалу. А впала темрява густа, І на твоїх мої вуста Завмерли в насолоді... В житті своїм порозумів Одну тебе ось так, без слів, І заволав, що згоден!..
А далі був в житті роман, І як завжди були вокзали. Своє кохання не пізнали, Тому проріс чомусь бур'ян. І кров тече тепер із ран, І серце витерпіть не в змозі. Бо ти одна у тій дорозі. Не збудували ми свій рай.
Всьому свій час, Пилипе, - все може бути в майбутньому... Вірш пісенний, це точно... Дякую вам.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
