Повисла на тині коло цього вірша, і горе тому, хто намагатиметься мене звідти зняти!.. Цієї ночі тут і спатиму, коло позолочених метеликів і бджіл. До джмелів прохання не турбувати. Вдалося зігріти і душу і... (старанно перебираю у пам'яті захололі частини тіла) руку!.. Вітюша, вірш - як літо!
Чого ж та кохана не прокидається?... Вона веретеном не вколалася?.. Бо тоді лист, навіть такий по-кузанівськи ніжний, навряд чи допоможе... А як хочеться таких віршів і листів, скажіть, дівчата?..
І мені так здається. Але ми, можливо, необ'єктивні із ясних причин Набагато краще від багатьох сучасних "хітів". Яких вам квітів, дєвочки? P.S. Хоча саме цього Катрусиного вірша я не люблю: вона так швидко шугнула із неба, що ледве її впіймали
СвітлИнко, дуже вдала добірка світлин ( і з Капрановим також). А на цій твоя Зірочка і пані Нестеренко - як дійові особи "Семибарвної квіточки". Казково, казково!
Прости баламута, Оксано!.. Овва, вчитуюся, і починаю розуміти: пізній гість - це "прівідєніє" От дивіться: "увесь перетлілий на прах, він кличе тебе, бідолашний"... Цур йому пек! А "у сутінках сивих туманів" "обличчя одне" чого з'явилося? Вдень, напевно, Сергія боїться?.. Ех, Оксанко, Оксанко...
Вітюша, читаю - не начитаюся Це магічне і таке українське "ЯКБИ"!.. Так і тягне "пірнути" у джерела класики (пррр, пррр...), поглянь тільки, скільки всього змусив мене пригадати: -якби мені сивий кінь; -якби ви знали, паничі; - якби мені черевики; - якби мені не тиночки та не перелази... про гриби Світланка вже згадала... А, "якби мені зранку горілочки склянку", "якби мені жупан чорний, шаровари сині, то б до мене дівки липли, як до браги свині" Ну, і, нарешті: Якби я мала крила орлині, Якби я вміла літа-а-ати, Я б полетіла на Україну... Дідові руку... "пожа-а-ти". Чим і закінчую свій панегірик.
Та й знову подарували Ви нам цікаву життєву історію. Тобто, "історичний роман" майже вийшов, не "курортний" Я от над фразою "так і не змогла знову полюбити" думаю. Чи не занадто трагічно? Чи так вже у юному віці ми кохаємо "без тями і до крапельки"?.. А щодо вітчима, який сина виховав - як можна довірити виховання дитини людині, яку не кохаєш? М-м-м... А Катруся каже не сумніватися Гарне слово яке - "козарі"! А що то за гриби(тобто, як їх іще називають)?
Здоровий сумнів, Катрусю, - це як здоровий спосіб життя Не зрозуміла, ЩО саме написано Одинокими - бачу, як вони виводять штрихи душі десь у заграві ( де горить? хто знову грається із сірниками?? ) Написано сумно, і виникає сумнів, чи все у Тебе гаразд?..
"НеНастрій" передано на всі 100. Можливо, варто ще ледь вдосконалити "суть - каламуть" ( для початківця - добре, для Вас - ні); "сплять ледачо" - а як ще спати можна, працюючи? Закінчення вдале. Туди і йдіть - "де колір кохання" і Вона. Удачі!
Проте, Наталю, мавКи - не мавПи, у них нема хвостів Ви, мабуть, русалок мали на увазі - кажуть, вони не тільки у річках водяться, а й у полях та лісах. А в цілому вірш - ах!..