SITE LOGO
Чт, 18.09.2025, 10:43
Меню сайта
Наш опрос
У Вас є власний сайт?
Всего ответов: 552
Главная » Комментарии пользователя [natalya-gurkina]

Найдено комментариев: 3322
Показано комментариев: 901-910
Страницы: « 1 2 ... 89 90 91 92 93 ... 332 333 »

avatar
гарно))) а кай це що?
avatar
Дякую))))))
avatar
я теж.
5!
avatar
це про януковича?))))))) bv
avatar
дійсно віддзеркалює туга.
надіюся, що попереду буде радість.
avatar
Як на українській мові буде "умиротворенный"? оце такий Ваш вірш. Відчуття, що у Вас на душі спокій і рівновага. 5!
avatar
Молодці!))))))) Рада Вас читати! Відразу на сайті посвітлішало! 55555 5!
avatar
мені нічні ліхтарики асоціюються із зорями...
а котик муркоче... (замуркоче нам пісень)

лагідно, сподобалося!!!!!! roze
avatar
гарно))) 5!
avatar
колись, під псевдонімом, було написане оповідання... 2007 рік, чи 2008... прочитала Ваш вірш і полізла в папки щоб його дістати))))))))

roze
______________
Україна!
(псевдонім: Василина)

Самотньо вона брела по сонних вулицях міста. Крок. Ще один. Ще....
Якби хто й запитав скільки кілометрів пройшла за ці години то вона, напевно б, і не відповіла. А яка різниця? Головне, що на душі з кожним метром ставало легше. Вулиця, провулок, міст... Вона виливала на асфальт свій біль.
А він і не противився. Йому набридло бути закованим у діжку відчаю. Йому було лячно від того, що він міг залишиться там назавжди. Ось тому він, скориставшись нагодою, тікав на волю.
Коли перший промінчик заграв у її волоссі вона спинилася. Перший раз, за багато років, у неї на душі було легко і спокійно. Заплющивши очі вона підійняла руки догори і вдихнула на повні груди. Вдихнула у себе ранок. Я вільна! – вигукнула її посмішка сонцю. Чуєш, вільна!!!
- А що ж з тобою було, дівчино? –запитало світило.
Вона ще хвильку постояла, ніби не чуючи запитання, і лише потім розплющила очі.
Спочатку поглянула на свої вкриті пилюкою ноги, а потім озирнулася навколо:
- От бачиш, світ кольоровий, виявляється…
- Звісно що він веселковий! – ствердно проказало Сонце і з запитанням зазирнуло в обличчя дівчини.
- Ти не дивуйся, - сказала вона і пояснила, – я багато років жила у сірому кольорі. В моєму світі не було барв.
- Як це? – здивовано запитало світило.
- Я народилася невільницею, - почала свою розповідь дівчина. Я не одна була у батьків. Нас багато було. Але ми ніби наймитами були, розумієш?
Сонце нічого не відповіло, воно лише ще ближче нахилилося до дівчини. А вона далі оповідала:
- Я з малечку працювала, старалася. Бувало, що й ночами недосипала. Ти думаєш що я не розуміла, що нас багато і всіх потрібно нагодувати? Розуміла! Але коли ми стали заможнішими, батьки все одно шкодували нам на зайву одежину. Хіба ж це справедливо? Коли сусідські діти влітку на вулиці бавилися чи на ставок купатися ходили, я з братиками та сестричками працювала на землі...
Сонце слухало і мовчало, але на землю впали перші краплинки дощу.
Дівчина їх навіть не помітила, вона поринула у свій світ. У роки минулого...
- А знаєш, ми поки малі були то нічого не розуміли. Ми вважали що так має бути. Нас виховали так. У сім’ї не прийнято було перечити батькам. От коли підросли вже, то почали багато розуміти. Адже мати з батьком собі ні в чому не відмовляли. У них були самі гарні чоботи. А які шуби вони мали! Всі взимку заздрісно зглядалися!
- А ви? Ви, діти? – Сонце було настільки шоковане сповіддю дівчини що плакало зливою.
- А що ми? Залатані кожушки, з дірками валянки... Коли стали дорослими то вирішили піти в світ щастя шукати.
- І???
- Та по різному долі склалися… Декілька сестер вдало вийшли заміж і сьогодні вони вже гарні та заможні господині. Братикам не пощастило... Бідують. Один з батьками й досі воює за землю. Вони йому пакості роблять всілякі ,за те, що ослухався і захотів відділитися. Не хочуть його від себе відпускати, а він лишень самостійності хоче! От і сваряться до сьогодні…
- А ти? Ти?
- А що я? Теж пішла з дому по світу щастя шукати. Всяке траплялося, багато побачила. Батьки теж палки в колеса пхали, одружити не раз хотіли. Та я не скорилася. Важко було ці роки мені, дуже важко. Але тепер все буде інакше!
Закінчивши розповідь, дівчина підморгнула Сонцю і покрокувала вулицею.
- Куди ти тепер?
- Будувати свій дім! - впевнено промовила красуня.
- Хоч скажи як тебе звати, волелюбко? – з захопленням, проводжаючи поглядом тендітну дівчину, запитало Сонце.
- Україна я. – лагідно відповіла вона. – Україна!
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Copyright MyCorp © 2025 Хостинг від uCoz