Казки Честера
1. Я читаю, поскрипує хата. Одиноко у нічку зорить. Дрібен-дощ вимиває затято Візерунки лісної кори. Сірі вивірки в дуплах поснули. Спить Олесь, смокче пальчика Том. Туп-туп-туп - тихе-тихе я вчула - то прибрів до віконечка гном. І бурчить, бо не бачить нічого. І наштрикується на гілки. Бач, ліхтар загасився у нього, і не світяться в дощ світляки. Проклина він життєві незгоди, Літню ніч, що холодна і зла. А на небі тихесенько сходить Перша зіронька - крихта тепла.
23 червня 1996
2. (Пастору Павлу Чодневичу, чудово добрій і красивій людині)
Бігла ніч дорогами, долами пологими, сарною стрибала по лісах, Скреготала гальмами, піснею печальною Зимно примерзала на устах. Сповивала болісно мовчазні околиці Чорною габою самоти. Тільки враз спинилася - й раптом розчинилася В двох озерах карих доброти.
26 серпня 1996 околиці м.Честер, Нью Джорзі
|