Казки Честера

1.
Я читаю, поскрипує хата.
Одиноко у нічку зорить.
Дрібен-дощ вимиває затято
Візерунки лісної кори.
Сірі вивірки в дуплах поснули.
Спить Олесь, смокче пальчика Том.
Туп-туп-туп - тихе-тихе я вчула -
то прибрів до віконечка гном.
І бурчить, бо не бачить нічого.
І наштрикується на гілки.
Бач, ліхтар загасився у нього,
і не світяться в дощ світляки.
Проклина він життєві незгоди,
Літню ніч, що холодна і зла.
А на небі тихесенько сходить
Перша зіронька - крихта тепла.

23 червня 1996

2.
(Пастору Павлу Чодневичу, чудово добрій і красивій людині)

Бігла ніч дорогами, долами пологими,
сарною стрибала по лісах,
Скреготала гальмами, піснею печальною
Зимно примерзала на устах.
Сповивала болісно мовчазні околиці
Чорною габою самоти.
Тільки враз спинилася -
й раптом розчинилася
В двох озерах карих доброти.

26 серпня 1996
околиці м.Честер, Нью Джорзі