Ваш твір відкривала у Ворді, щоб почитати. Загалом сподобався. Але маю певні запитання і уточнення: як це - ілюзії цвинтаря? Невже цвинтар має якісь ілюзії??? І ще: "других" - це калька з російської мови у Вашому контексті. Краще замінити на "інших"... Дякую за поезію.
Бентежність слів... О так... І справді диво... Слова... слова... від серця... від душі... А почуття... Відверті й незрадливі, Немов надворі квіти в спориші...
Сім*я не прийме - ревнощі і втома... Вже перевірено... Й "люблю" тоді, як сіль На свіжу рану... Все не те, що вдома, Приносить часто смуток, жаль і біль...
ДУЖЕ сумно (про долю)... і гарно (про вірш).......... У мене є подруга (звісно, неправильно її назвати подругою - у нас різниця у віці - 30 років, скоріше, дуже близька і дорога людина... ) Вона закінчила школу 35 років тому... І розповідала мені з сумом на очах, що і я розридалася, як важко було зустрітися після такого відрізку часу... Соромно було дивитися один на одного, бо пороз*їжджалися по Україні, не бачилися, а пам*ять тримала одноклаників і друзів молодими і красивими... А зустрілися - сивина, зморшки, старість.... Страшно старіти і дивитися, як старіють інші, дуже страшно і боляче... Та, на жаль, так буде завжди...