Чужими пересудами Давно уже заручені, Повільно містом блудимо Веселі і засмучені. Під сивими каштанами У скверику присядемо. Милуючись фонтанами І мріємо, і згадуєм. Колись іще маленькими, Двох різних яблунь парості, Сусідів побрехеньками Обвінчані без старості. Змовкають пізні вулиці І опустіли лавиці. Чомусь і не цілується, Але й не розлучається. А сутінки клубочаться, Уроки ще не вивчені, - Додому йти не хочеться Ні хлопцю, а ні дівчині. Ізнов журба непрохана У душі повертається. У скверику закохані Прощаються, прощаються…
Я їм ніколи не морочив. Це вони мене з розуму зводили. Я завжди був довірливий, а вони ( безсовісні ) мною користалися. Ще раз хочу сказати............Вірш супер.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Цей вірш - ще один приклад поезії, народженої війною, це викрик люті та бажання помсти за ворожу атаку. Кожен рядок як це окреме побажання-заклинання на знищення ("Хай в безодню кане", "
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
у Вас 
0
Хвалю щиро. МОЛОДЕЦЬ 
