Оце, я вам,панове, скажу із усього нашого зітхання про кохання найвдаліше відображення суті питання. Повірте фахівцю. А не вірете - запитайте Діда, думаю Віктор не дасть збрехати. Браво, Зіра!
Сміх крізь сльози, пане Василю. У нас в Дніпропетровську ця тема дуже актуальна. Але, як не крути, сучасну Чехію побудували младочехи, а починали вони з відродження чеської мови. Як мені зараз прикро, що досконально українською я не володію.
Якщо в моєму селі показати бабі Катрі коня і запитати - "що це?", то відповідь буде - "кінь". Аж ніяково мені за бабусю. А сказала б по грамотному - "то є кінь", і всі одразу зрозуміли б що баба Катря українка. Від мого села до Хортиці 75 км.
Уклінно дякую. Як не крути, а без похвали нам не прожити. Дуже, дуже приємно. У Сергія Башлачова у вірші "На смерть поэта" є таке речення: - "...вот тогда и заметят, что цветы нам конечно к лицу...".
Катю, воно знає коли приходити, на жаль керувати цим неможливо. Тут є дуже вдала пересторога чудової поетеси Антоніни Корінь - "Щось невдале пущу на папір і село осоромлю навіки...". Враховуючи, що у Вас хороші вірші, Ви себе не силуєте, ну й слава Богу. Ставлю найвищу оцінку.