Та я ж не про такі конкретні речі говорила... А про вибори - ті, кого вибрали не можуть подобатися усім. Той, хто образив жінку, то взагалі нещасний, він уже покараний, а точніше - сам себе карає.
Алло, головне, щоб у подружжя був діалог, тоді в усьому можна розібратися. Чи не так? А у нас, у жінок і чоловіків, не завжди на це вистачає сміливості та мудрості.
Олексію, про сам вірш не писатиму - ти завжди на належному рівні із віршуванням! Хочу просто написати про свої філософські роздуми про сказане, які зовсім не мають ніякого підтексту, а просто враження від прочитаного: Звичайно, Дон Кіхот - це образ, але якщо цей образ перенести на ліричного героя, то стає сумно... Кому треба ця безглузда боротьба? У чому його правда, шукати її там, де не можна знайти відповіді на питання? Навіщо вести боротьбу, якщо знати наперед, що вона непосильна нашому героєві?
Легко читається новела, така гарна мова, вдало підібраний стиль, цікавий сюжет. Аж замилувалася двом голубятами-нареченими... А щодо події... Стільки таких загублених доль! Страшно і боляче.
Міша, то ж усе у житті пізнається у порівнянні. Колись син моєї подруги узяв у батька вночі без дозволу машину, щоб повезти у місто подружку. Зупнили Даїшники, а він неповнолітній, ще й прав не має. Забрали машину. Хлопець так переживав, що аж у лікарні із серцем лежав. То я своєму сину кажу, що хоч і сварю за щось, але що б не сталося, то він повинен знати, що він для мами найрідніший. Тільки правду батьки повинні знати, щоб могти допомогти і захистити.
Ні це не минуле, це сучасне, складене до купи: події досвіду інших, почутий анекдот, побачане, особисті переживання та почуття, тривоги за дитину. От таке й вийшло...
Почула по телевізору вчора, що хлопець покінчив із життям, бо його не перевели до наступного класу. Зараз саме мій здає екзамени і я весь час бурчу... Наспраді ж є речі валивіші і страшніші. Як би там не було, а батьки все одно люблять своїх діточок.
"Не сыпь мне соль на рану"... Ой, що це я... Не підливай масла у вогонь... Дякую, Льошо, за розуміння. Чорнобривці, айстри і смородину привезла і посадила тут. Цього року також кроп посадила але він не зійшов. Світлана Луцкова, каже, що у горщиках висадила щавлик, то такий гарненький виріс. А ти,мабуть, був там, де я народилася, бо так точно написав про молоко. Мій син каже, що на Україні воно найсмачніше, бо тут ми купуємо у магазині.
Алло, то я ж і сумніву не мала, що ця історія реальна, просто хочу думати про те, що усе налагодиться. Одна моя далека родичка поїхала в Чехію працювати посудомийкою в ресторані, коли ще дітки були маленькими... Десь більше 13 років її не було, зникла... Тільки зимою моя мама розказувала, що знайшлася, наче десь у полоні була. То вже приїду та розпитаю про неї. Діти виросли без неї, мама дочекалася доньку, чоловік так і не одружився.
А мама буде щасливою, коли їй зателефонують і скажуть, що донька в лікарні (я хочу так думати), що жива, що повернеться додому... Мами усе прощають. Багато таких випадків, ой, багато. Гарно написали, Алло, сюжет побудований на спогадах і думках покинутої і знівеченої дівчини.Коротенькі спогади і думки, але усе зрозуміло.
Ні в якому разі не рахуватимемо... Італійці говорять "Не має літ" про людину, яка молодо виглядить. Так і ми - усі однолітки! Головне, на скільки людина себе почуває.
А мені вчора так не хотілося помідори поливати, що вже присихати почали, але все ж полила... І дощ пішов! Мабуть, хмарка згадала, що давно не з"являлася.