Світлано, не знаю, чи так задумано, але алітерація свистячих і шиплячих звуків дуже підсилює зміст вірша: ззззсссшшш... Тихо, він зціловує і чекає, коли вона покличе. (Приклала пальчик до губ - цццссссшшшшшш...)
Думаю, що вже не так і важливо - бути на горі чи ні. Головне, щоб інші поважали і розуміли. А ті, що на горі, не усім дорогі та милі. Зорі теж спалахують і гаснуть, але їх світлом любуються і вони приносять радість!
Аллочко, колись і Ви приїдете, от побачите. Коли вони усі збиралися у січні на презентції Катрусиної книжки, то я теж сумувала, що мене немає. Та мрії збуваються!
Варто було їхати в Умань, щоб почути Вашу похвалу щодо мого співу... Я старалася співати тихенько, а потім забувала і починала горлати разом із усіма. Час пролетів і ми не заспівали наших, а точніше Ваших і Катрусиних пісень. Наступного разу співатимемо їх у першу чергу!
А Ви? Люблю, звичайно! Хотіла написати віршований коментар, та від емоцій, що нахлинули, він вийшов довгеньким, тому розміщую його окремо. Дякую, СОНЕЧКО моє. Думаю, що половина моєї відпустки пройшла у телефонних розмовах із Катрусею. :)))
Не вистачало нам Вас, пане Василю, ми й телефонувати пробували, та безрезультатно... А збірочка скоро знайде Вас у Баштанці, уже передала, так що потрапить із рук у руки.