Цікава і пізнавальна мандрівна вийшла поміж рядками Ваших віршів, пані Олено! Я переконана, що сайт Анумо лише збагатиться, отримавши такого Поета на своїх сторінках.
У світах самоти ми, мабуть, не одні – Раптом хтось добре слово промовить мені, Хтось пришле гарну звістку з далеких світів І розвіє мій смуток, що в серце забрів. Хтось молитву промовить за душу мою, Аби дух мій зміцнився в нелегкім бою, А як ворог на мене піде із мечем – В мить останню хтось завжди підставить плече... Хоч тернисті дороги ведуть крізь життя – Свою душу лиш вірою зцілюю я, А ще - Друга словами, що сум прожене І життя моє світлом осяє земне!
Душа моя обвітрена, Обвуглена, обдощена, Яскравою палітрою Веселок запорошена, Із крилами обдертими, Які грішать і каються, До сонця розпростертими, Що зір ясних торкаються І росами, мов перлами, Сіяють в Божій милості, З оголеними нервами, Що хворі надчутливістю. У битвах пошматована, Знекровлена, обпечена... Та небом зацілована І на любов приречена!
Час біжить невблаганно крізь мізки, Не збагнути - де сон, а де яв? Світло істин, здається, вже близько, Світ втомився від протистоянь. Хмари в небі блукають безтямно, Обпікають жалі, як вогнем, Залишаю всю Суть між рядками - Чи колись її хтось осягне?...
Я справді нічого не вичухувала, просто написала те, що відчуваю до однієї Душі, яка мене досі болить...а воно якось само пішло, наче лавиною...оті валуни мовчазні... коли пишеш про справжні почуття - ніколи не бракує слів... дякую Вам, люба Валю, за такі теплі слова!