а вагітний совачок тепер стоїть біля мого ліжка ( я його забрала з собою до Львова), ось і зараз на нього дивлюсь, а він ліниво підіймає одне повіко (інше зайняте читанням) і поглядає на (чи крізь) мене...
Зустрічаються двоє – То на щастя чи ні? Час гортає сувої Нами пройдених днів. Незагоєні рани Нам у душах гірчать, У пустелях омани Сотні серця розп'ять. Повертається спомин У домівку душі, Проганяючи втому В ритм холодних дощів. Хай хоч небо жбурляє Сонми в нас блискавиць, Лиш як двоє кохають – То не впасти їм ниць! У одвічнім двобої Безнадії і мрій, Де закохані двоє – Зірка щастя вгорі Осяває стежину, По якій вони йдуть, Аби злитись в єдине І знайти власну суть...
Жінка-рибо, донько моря, Люба посестро моя, В піднебессі неозорім Десь горить твоя зоря. Хвиля в груди б'є щосили, Очі ріже сіль морська, Ти ж плекаєш власні крила Там, де в інших – лиш луска. Хвиля піниться іскристо, Вітер хмари розганя. Щоб це море переплисти Мало буде ночі й дня. Десь ховає срібло-злато Дна морського каламуть. Звикла мертвих цілувати? Це в минулому, забудь! Знаю, в серці так солоно Від печалі й самоти. Хай мине ця ніч безсонна І згорять старі мости. Знаю, хочеш вічно жити І любов нести у світ. Відпусти несамовитість – Крила просяться в політ!
Такі мені до болю знайомі ці відчуття стрибання у всепоглинаючі води Стіксу, щодня нове стрибання і нове воскресання... реальність і сни міцно переплелися у клубок, що творить якусь оновлену реальність, у яку глибше пірнаєш, яку глибше відчуваєш усіма фібрами душі, яка дає глибші пізнання себе і світу навкруги... Пані Валентино, безмежно Вам вдячна за цей твір-мандрівку звивистими стежками людської душі, стежками найодкровенніших одкровень!
Серед літа і маків пронизує холодом душу, Між землею і небом бракує вже місця для мрій. А любові нема - видивляюся в кавову гущу, Знов у серці зима, і сумує мій янгол вгорі... Я так вірила серцю, а воно мене зрадило всоте, Вир чуттєвих інерцій проминув, наче літні дощі, В прірву фальші зірвались слова всі, колючі на дотик, Недопита любов - невигоєні стигми душі...
Так і є, я нині читала одного вірша у такій формі, а оскільки я вмію налаштовуватись на хвилю співрозмовника - мені завжди вдається відповідати у тих самих вібраціях, що й оригінал, ось і вийшов експеримент-вибух
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('