SITE LOGO
Ср, 06.11.2024, 16:31
Меню сайта
Наш опрос
У Вас є власний сайт?
Всего ответов: 551
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 991-1020
Страницы: « 1 2 ... 32 33 34 35 36 ... 176 177 »

avatar
Іванку, вдячна тобі за такі глибокі слова!
avatar
це вірш-експромт ;)
avatar
Якби ж Господь почув це прохання... shy
avatar
А може "на цьому бережку" замінити "на ріднім бережку", аби двічі не повторювалось "цьому"?
avatar
дякую, пані Катерино, за Ваше завжди мудре слово!
avatar
Пані Катерино, лише гаряче любляче серце Матері могло б так проникливо і глибоко написати, дуже тужливо, але Ваша туга красива і велична!
avatar
Ніч пробила час для дива,
Для містерій і для злетів.
Суть жіноча є зрадлива? -
Вічна тема для Поетів...
Погляд жінки чарів повен,
Проникає в саму душу,
А жіноче ніжне слово
Навіть камінь з місця зрушить!
Квітне місяць срібно-срібно,
Манить душу в небо-висі.
Якщо ти до злетів здібний -
В сяйві Жінки розчинися! happy14
avatar
Трохи є... shy Та все ж дякую, Іванку, за похвалу! tongue
avatar
Щойно виплеснувся, ще свіженький, не встигла й ком розставити... Дякую, Марієчко!
avatar
Дзвонить жінка чоловіку, аж ридає в трубку:
- Кидай все, роботу, справи. Їдь додому, Любку.
Милий, швидко мчи сюди! В мене нервів мало!
Зранку бігла, сильно впала й щось собі зламала.
Той машину гнав, як міг. Мчав хутчіш до Тані,
Ліз по сходах аж зіпрів - поверх бо останній.
Вбіг до хати і закляк у німім питанні -
Таня з кимось по мобілці "плеще" на дивані.
Він до неї: - Що зламала? Ребра, руку, ногу?
Навіть скорше за "швидку" був на допомогу.
Та чомусь від здивування аж відкрила рота,
"Вперлась" оком, як баран на нові ворота.
- Знаєш, нерви вже пройшли, марно шум здіймала.
Ти прикинь - в новеньких туфлях я каблук зламала.

Я трохи вирівняла ритм і розмір, тепер бездоганно.
Дуже повеселила Ваша історія! nohi
avatar
Багато слів сказали ці вуста,
Та йдуть тоді, коли вже Час настав.
А вчасно чи зарано? - небесами
Вирішувати тільки, а не нами... shy
avatar
Наче так просто, але дуже ніжно і весняно водночас.
Приємно вітати нового автора на сайті!
avatar
Задум хороший, та й тема дуже серйозна, лиш слід над нею ще попрацювати, аби вирівняти ритм і розмір, трішки задовго, як на мене, тому губиться гострота сприйняття, але як на дебют на цьому сайті - заслуговує на увагу. Тому вітаю, Сандро, з приходом на наш сайт, нехай Тобі тут буде цікаво, пізнавально і затишно! happy4
avatar
Цікаві роздуми, Сандро, правдиві, лиш біль - чоловічого роду, тоді він неминучий yes . А ось хто тут режисер - ще треба подумати... В мене є роздуми на цю тему, можу поділитися...

Незнані людям задуми Творця
І неосяжність світу незбагнена.
Ми є усі акторами на сцені
Театру, що ім'я йому - "Життя".

В нім режисер сплітає у вінок
Непоєднане – віру та зневіру,
Буття яскраве – існування сіре,
Бездумність і шалений вир думок.

Сліпучий промінь тне небес блакить,
На світло дня лягає темінь ночі
І чорним круком дивиться нам в очі,
Тамуючи за снами ненасить.

Гірський струмок, напившись досхочу,
Зринає враз стосильно й стоголосо
І розриває плоть землі в покоси,
Задобрюючи бога від дощу.

І холод зим роз’ятрює вогонь
Гарячих душ, залюблених у волю,
В театрі цьому біль зціляють болем,
А самоту – теплом своїх долонь.

Там у безсилих зроджується сила,
Що вісь земну спроможна відхилить,
Тамують за любов'ю ненасить
Усі, хто прагне лету і окрилень...

Незнані досі задуми Творця,
Що є в театрі цьому режисером.
Приходьте - там завжди відкриті двері,
Театр чекає нового гравця!
avatar
Не той самотній, хто один в пустелі
Чи по морях без весел сам пливе,
Хто мусить говорити тільки в стелю
Чи з вуст печать мовчання не зірве.
А той, хто серця голосу не чує,
У кого мов душа глухо-німа,
Чиє нутро пекельний сум лінчує
І радості ні з чого вже нема,
Хто назавжди утратив віру в диво,
Якому звуків Всесвіту не чуть,
Якого обминають щастя зливи,
А замість мрій - суцільна каламуть...
Самі собі стаємо часто катом,
Любові забуваючи слова.
Не варто є самотності плекати
В душі, яка хоч трішки ще жива! yes
avatar
Не знаю, чомусь після прочитаного мені згадалося моє давнє...

Ми в цім житті спиваєм стільки зрад,
У нас, крім крил, нічого за плечима,
Зневіра в себе - річ є безпричинна,
Бо на душі лишає знак тавра.
Життя ламає щогли і корму,
Зворотній відлік вкотре починаєм,
Жалі минулі листям опадають,
Крім нас, кому потрібні ще, кому?...
Чекай мене, прийду у твої у сни
Теплом весни, чого б мені не стало!
Нас мало, Друг, нас дуже-дуже мало
Безумно-осяйних...
Мандруємо крізь терня і туман
На цих дорогах, сповнених облуди,
Невисловлене слово тисне груди,
Лиш янгол ніжно крильми обійма
Бентежну душу, в сотий раз розп'яту,
Котру не налякає навіть смерть...
У світ бездушшя вічну круговерть
Душа моя не мусить повертати! shy
avatar
Роксоланко, ти не помилилась, як завжди, ці відносини мене трохи болять, а цей вірш - своєрідне порозуміння "між галактиками"...
avatar
Так ніжно, трепетно і м'яко написано, аж заколисує, сподобалось, Наталю! Я так не вмію... shy
avatar
Так, Наталю, я саме це й хотіла сказати у вірші, адже ця впевненість дещо похитнулася під дією життєвих вітрів... Дякую Тобі за високу оцінку!
avatar
Це вчора відписала своїй дуже близькій подрузі поетці-барду, так якось полинуло з серця надривно... Але на такі слова "грандіозно" навіть не сподівалася. Приємно, пані Валентино, що Вам лягло на душу. Коли пишеш про справжні, а не вигадані почуття - воно завжди чіпляє...
Дякую Вам безмежно за Ваше тепло!
avatar
Приємно бачити тебе знову, Вікторіє, з поверненням! happy4
avatar
book Приємного читання-писання-цілування!
avatar
Так своїм віршем розпалив бажання до цілування, до аж-аж...
Дуже проникливо, Іванку! flowers
avatar
Сподіваюсь, я доживу до цього щасливого моменту ;)
Дякую, Іванку! Лиш дуже не зачитуйся, аби ті валькірії тобі потім щоночі не снились tongue
avatar
Дасиш почитати? tongue А то я, як окрім про себе, більше нічого про цю породу не знаю...
Дякую, Іванку, за такі гарні слова, буду намагатися такою бути на всі сто!
avatar
Хай переродиться біль в риму
І прожене з душі Вам зиму! roze
avatar
Цікаво було глибше пізнати таку особистість.
Вітаю Вас, пане Олександре, з виходом третьої збірки, нехай вона знайде свого вдячного і мудрого читача!
avatar
Так й живемо між "ТУТ" і між "ТАМ" -
Онімілі навіки вуста,
Нероздарене сяйво із віч,
І життяпоглинаюча ніч... shy

Роксоланко, мені слова застрягли в горлі...наче душу на шмаття порвало... Просто помовчу... shy
avatar
Як ми кохалися з тобою -
Жоржини пахли у саду,
і зорі тихі, вечорові
купались з місяцем в ставку...

І не забути нам ніколи
солодкий мед, хмільний дурман,
коли вуста п'янкі, медові
торкались серця, мов бальзам.

Світ навкруги здавався раєм:
немає зла, ні горя й зрад,
а доля нас благословляє
і з неба сипле зорепад.

Та не судилось, як хотілось
кохання наше обвінчать,
бо ми в дорозі розгубились,
Не скуштувавши смак причасть.

Як ми любилися з тобою -
жоржини пахли у саду…
Тепер лиш згадкою гіркою,
самотні квіти обніму...

Пане Олесю, у ВАс дуже "розгулялися" ритм і розмір, ось приблизно до такого стану пасувало би довести свого вірша, вирівняти звучання...
avatar
А кого хочеться спитати? ;)
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz