В мене куди не поглянь - на усіх скрижалях закарбована Любов... Дякую, Сестричко за все! До речі, щойно повернулась з парку Знесіння, ми там нині проводили творчий вечір на відкритій сцені під небом, читали вірші, співали, потім керівництво парку запросило нас на куліш, щойно повернулась, так приємно під зорями, босяком на траві, читати у небо вірші...краса...
Вікторіє, перед такою ПОЕЗІЄЮ я лише схиляю голову, твоя "карма" неперевершена!
У мене з давніх є один вірш про карму, вона лишень осіння...
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням, Карма осені бездонна проростає в зорепад. Заколисана у вітрі, в потаємних пориваннях Нас тримає у полоні, в лоні зваби і принад. Карма осені наситить за піснями спраглу душу, Що лунають в піднебессі в хорах янголів ясних, І просіє біль крізь сито вічних істин невмирущих І стежками одкровення з нами вирушить у сни. Карма осені крізь вени протікає всюдисущо Духом Всесвіту інерцій, серце зваблюючи вдаль. Хай облуди всі прожене і напоїть спраглу душу, Хай загоїть стигми серця і розвіє всю печаль!