Розмежованість двох світів Не зшивається й сотнями променів. У любові закони прості – Можна грітися навіть і спомином. Розмежованість ночі і дня Надто є для людей очевидною. Лиш за серцем хто йде навмання – Тому й ніч від любові розвидниться. Розмежовує світ цей людей Невблаганністю часу і відстані. Лиш закохане серце дійде До своєї у Вічності пристані. Розмежовує доля й вас, Та кордони поволі стираються – Глянь, Коханий до тебе вертається Свіжим вітром крізь простір і час...
Хоча небо зимове захмарене І покинуті гнізда лелечині – Ми на зустріч з весною приречені І теплом березневим вже маримо. Вітер пагорби сніжні вилизує, Помагає травинці пробитися, І пташина, крилата провидиця, Співом простір навколо пронизує. Диво-снами душа омивається І у сонячнім промені пеститься, До Ярила і молиться й хреститься – Все в житті по спіралі звивається... Не сумуймо за днями колишніми – Нові злети чекають і прагнення. На одну весну, ніжну і лагідну, Скоро в нашій скарбничці побільшає!
Настрій весняний ось-ось настане – В Ваше віконце променем сонця Скоро ввірветься і відгукнеться В серці поета пристрастю терцій, Що так мажорно ринуться вгору У небовисі. Весно, озвися!