Намагаюсь піднятись з колін,
Я
готовий сьогодні до змін,
В
жилах сила вирує нова,
Не
сказав я останні слова.
Скільки
віршів за осінь? Зеро,
Та
я знову берусь за перо,
Спину
випрямлю, сяду за руль,
Доведу,
що у грі я не нуль.
Чую
постріл – новий марафон,
Моя
зброя – це мій мікрофон,
Душу
в рими, немов у чарунки,
Мої
вірші, немов обладунки.
Повертаюся
лицарем рими,
Мої
фрази не стали пустими,
О,
пегасове крильце, розправся,
Бо
сказали сьогодні: «Списався».
Всі
слова у вузли заплітаю,
Вірю,
вірші – дороги до раю,
Так,
ламався у помислах грішних,
У
очах таємничо-розкішних.
Був
пораненим, гризло сумління,
Крокував
і шляхами спасіння,
Куштував
виноградові грона
І
в любові летів махаоном.
Літачком
до небес підіймався,
Навіть
носом своїм закохався,
Серце
й слово, немов через кому,
Після
битв повертався додому.
Кажуть,
з віршів будують хатини,
Тож
додам ще сьогодні цеглину.
|