У світах самоти ми, мабуть, не одні – Раптом хтось добре слово промовить мені, Хтось пришле гарну звістку з далеких світів І розвіє мій смуток, що в серце забрів. Хтось молитву промовить за душу мою, Аби дух мій зміцнився в нелегкім бою, А як ворог на мене піде із мечем – В мить останню хтось завжди підставить плече... Хоч тернисті дороги ведуть крізь життя – Свою душу лиш вірою зцілюю я, А ще - Друга словами, що сум прожене І життя моє світлом осяє земне!
Душа моя обвітрена, Обвуглена, обдощена, Яскравою палітрою Веселок запорошена, Із крилами обдертими, Які грішать і каються, До сонця розпростертими, Що зір ясних торкаються І росами, мов перлами, Сіяють в Божій милості, З оголеними нервами, Що хворі надчутливістю. У битвах пошматована, Знекровлена, обпечена... Та небом зацілована І на любов приречена!