У млявім світлі підземелля Сидить старий як світ дідок І скрізь вузенький промінь світла Він спогляда на тінь зірок
Сто літ тому він народився Та вже пів віку він в тюрмі Лиш спогад в нього залишився Про запах, смак і відчуття І зрідка сон йому присниться Про вільні молоді літа
В куток далекий він забився Бо хоче трішки дід загріться Шалена сирість, голод, страх Та смерть його не забрала
І тільки дід одне бажає Ще раз лиш глянуть на світанок Вдихнути волі запах Відчуть життя... І відійти у забуття
|