В міжсезонні хмари сонні сіють тишу крізь долоні. Час залишив мить на троні в міжсезонні. В жарі літа мед розлитий. в нім зав’язли трави й квіти. Вітер згаслий ліг спочити в жарі літа. Спрагла днина неупинно ловить душі в павутину. Мрії душить, мов гудина, спрагла днина. Ген з-за гаю- небокраю довгождана ніч зринає – їй осанна! Линь же в маю ген з-за гаю!
|