Юлія Олександрівна Оленюк
народилась 3 червня 1994 року у с.Скиби Любомльського району Волинської
області. У 2010 році закінчила Скибську ЗОШ І-ІІ ст. Після чого
продовжила навчання у Володимир-Волинському ВПУ.
Свій перший вірш "Весна" написала у 9 років, як і перше прозове оповідання "Кленовий листочок".
* * * Умій забути випадкове, Умій любити те, що є. А все погане - не спадкове, Повір, усе це не твоє.
Цінуй життя кожну хвилину, Люби все, що воно дає. Люби пташиноньку й травину, І знаєш... Щастя в світі є!
Забудь всі болі і тривоги, Йди з посмішкою в майбуття Й твоя стежинонька-дорога Осяє все твоє життя.
Нехай хороше тобі сниться, Лише з добром йди до людей. Прокинься й просто усміхнися, Запам’ятай, що все о’кей!
Настя В них було різне розуміння щастя, Їх погляди розходились завжди. "Пробач мене,- благав він,- Настю, Що душі наші так і не були на "ти".
Пробачення - жорстокий метод. Він убиває світ надій до тла. Згоріло... Зникло... Не зуміли... Зігрітись тою часткою тепла.
"А я любила, - говорила знову,- А я терпіла... Пекло - ці слова... І що ж... Сама затіяла розмову... Я згину... Змерзну, як трава..." А він мовчав, повторюючи: "Щастя..." Так тихо, що ніхто не чув. Він думав: "Я кохаю тебе, Настю! Пробач, я пізно це збагнув..."
"Ну що? Що ще від мене треба? Хіба я винна залишилася тобі? О, Господи... Я так благала небо, Щоб ти тонув у щасті, не в журбі. А що взамін? Гіркі сльозини? Твої слова про вірність, про любов?.. Що ще? В чім ще моя провина? Навіщо убивати мене знов?"
...Безжальна тиша влізла у розмову. Він думав... точно знав: "Вже не моя..." Ось знов два серця розлучились. Знову... Невже в любові місія така?..
...А її звали просто Настя. Гірке розчарування, прах надій... Загибла віра в найщиріше щастя, І всі думки, що шепотіли: "Вже не мій..."
Безнадійна Я безнадійна... Не така, як всі... Гірка... Така, як не потрібно... Надто горда... Занадто вітряна... І все ж слабка.... Я біла, наче янгол і водночас чорна... Здавалося б тендітна... Ні, колюча... Здавалося гаряча... Наче лід... І по життю вважатимусь везуча, Якщо залишу хоч найменший слід...
Біла птиця Забудь мене. І все здійсниться. Забудь усе, чого я не змогла. Любов твоя, як біла птиця, Любов моя піщинкою була.
Забудь все те, про що завжди мовчала, Пробач за всі непройдені шляхи... Пробач, а пташка біла впала, Замолюючи власнії гріхи.
Забудь мене. І все стане інакшим. Люби життя. І світ стане твоїм. Умийся щастям нетривалим нашим, В любові був невдалий псевдонім.
Любов - це час. Хвилина до хвилини... Втікає десь у безвість (це життя). Упала бідна білосніжная пташина, Спинилось її серденька биття.
Любов - обман, і біль, і смуток... й рани... Слова вже не потрібними були, А ми стояли на краю нірвани І падали з високої скали...
Гарно! Сподобалось, тільки для оцінювання та обговорення краще виставляти один вірш.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
