Складаю день до дня у торбу часу (вона дірява, ніби решето), а дні щезають, губляться одразу десь там, де їх не знайде вже ніхто... Натомість звідкись знову проростає насіння днини ніжно-молоде, що теплим торком сонячного плаю сонливу душу будить і веде в нові простори, ще не пережиті, в нові труди, утіхи і жалі, у неповторні і знайомі миті того життя, що хлібом на столі, і вишиттям орнаменту на грудях, святими образáми на стіні, і шелестом вітрів, що спеку студять, і звуком, що вібрує у струні як щемким зойком розтинає тишу, в дощі, що колисанкою у сні, у візерунках, що натхенно пише зима морозним пензлем по вікні. І лине так розмірено і плинно - пряде буття нетлінне полотно, де згодом у переказах билинно із вічністю сплетуться ув одно… ́́
Неймовірно, скільки душевного тепла у пору зимову!!!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
