А попід серцем незагорнуте дитя,
Чи вірш, чи щем такий сунично-свіжий…
І вже сама не знаю до пуття,
А лиш лечу, дзвеню, ламаю тишу.
Печалі зав’язь пророста крізь день,
Осіннє сонце втомлено-змарніле.
У сховках долі гобелен пісень
Барвисто-нотно огортає тіло.
Одна-єдина нить твого дзвінка
Змережить ніч або зітре надію.
Терпіння – дар, прокляття чи ріка,
Яку переплисти я не зумію?…
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Інколи дивлюся ролики на ютубі. Вони надихнули мене на написання цієї римованої думки. З досвіду моєї матері і тітки знаю, що не для всіх українців чужина стала рідною домівкою. Ал
virchi: Навіть у найкращих місцях душа тягнеться до рідної землі. Війна змусила людей залишити домівки, але серце залишається прив'язане до України. Вірш схожий на голос української діаспори воєнно
у Вас 
0
:hands: 
ще раз дякую