Обси́палась квітка моїх солодкавих надій і щастя підсіло в чужий даленіючий потяг. При виході з серця мого на порозі не стій, хай душу мою не шмагає пронизливий протяг.
На друзки дрібні розлетілись криштальні мости і замки піщані роздмухав буденності вітер... Мов два метеори, зіткнулися наші світи, блакитна планета зійшла зі своєї орбіти.
Усе промайне - у життєву пірне каламуть і час невблаганний минуле на попіл розвіє. А ти не минайся ніколи, У спогадах будь! Мій болю солодкий, моя білокрила надіє...
"А ти не минайся ніколи, У спогадах будь! Мій болю солодкий, моя білокрила надіє..." Так ніжно, трепетно! Хочу сказати, що так можна сказати про всі Ваші чудові вірші.
Пані Катю, дякую щиро!Надзвичайно приємно читати такі слова від Вас!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
1
В житті, і справді, чимало контрастів і це виливається у рядки.Рада тобі! 
Пані Катю, дякую щиро!Надзвичайно приємно читати такі слова від Вас! 
