Тихого літнього ранку маленьке лісове озерце прокидалося від сну. Чистим і непорушним було його плесо, яке ніжно пестила багряна заграва. Сходило сонце. Цей величний спокій порушувало лише сюрчання коників і щебетання пташок, що з-за хмар вітали новий день. Коли сидиш такого ранку на березі, то можна відчути пахощі трав і лісу. Тоді душа наповнюється новими надіями і солодкими хмарками туману-мрій. Якщо повернутися в бік лісу, то можна побачити велич височезний прадавніх сосен, що наче сторожа спокою і гармонії. Дерева наче наочно демонструють даремність щоденної метушні. В таких роздумах не помічаєш як піднялося сонце і ранок поступово перелився в день. Час підводитись, і вже по дорозі до дому через суворий ліс, намагатися зберегти відчуття сьогоднішнього ранку під веселий пташиний супровід.
І з новим днем почну життя: нове, ясраве, з небом синім.....
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
