(Рубрика «Точка зору»)

Збройну агресію Росії проти України супроводжує інформаційна війна, у зв’язку з чим важливо висвітлювати маніпулятивні мовні засоби, за допомогою яких російська пропаганда фальшує реальність, створюючи хибну картину світу.

Заслуговує на увагу, зокрема, інтенсивне використання в російських ЗМІ слова «бандерівці» для конструювання ворожого образу українців. Ця назва часто фігурує поряд із визначенням «фашисти». Але якщо останнє давно вже втратило свій первісний зв’язок з італійським політичним рухом і вживається як загальна назва сил, ворожих до «прогресивного людства», то слово «бандерівці» зберігає своє походження від прізвища Степана Бандери як назви його послідовників у повстанській боротьбі в Західній Україні.

Оперуючи словами «бандерівці» і «київська хунта», російські пропагандисти прагнуть переконати своє населення і зовнішній світ в тому, що нинішня влада в Україні представляє не більшість народу, а лише одну його групу, яка нібито шляхом незаконних насильницьких дій захопила владу.

Портрет лідера ОУН Степана Бандеры (1909-1959) на майдані Незалежності в Києві, 14 липня 2006 року

 

«Бандерівці» проти «ополченців»

Смисловий акцент на назві «бандерівці» як груповій увиразнює протиставне пропагандивне означення донбаських колаборантів словом «ополченцы». В російській мові слово «ополчение» має таке тлумачення: «військове формування, створене в умовах воєнного часу на допомогу регулярній армії з цивільних осіб, звільнених від дійсної військової служби, на добровільних началах» і часто вживається у сполученні зі словом «народний» – «народное ополчение». Як бачимо, у слові «ополченец» домінує значення «всенародності» й «добровільності» військового формування.

У такий спосіб російська риторика перелицьовує реальну картину російсько-української війни, приписуючи маргінальній групі колаборантів Донбасу всенародне представництво, тоді як подіям Революції гідності і українській владі, обраній більшістю у демократично проведених виборах, відмовляє у легітимності.

Є ще одна мотивація посиленої експлуатації назви «бандерівці» для визначення ворожої до Росії групи українців. Пов’язана вона із збереженням у масовій свідомості росіян стереотипного образу західноукраїнських повстанців, створеного радянським агітпропом.

Кремлю довелося докласти величезних зусиль для придушення повстанського руху у західних областях України, приєднаних до УРСР у 1939 році. Станіслав Кульчицький у праці «Червоний виклик» зазначає, що згідно із безпрецедентною за масштабами акцією, яка отримала назву «великої блокади», в Західній Україні у січні-квітні 1946 року було розміщено понад 3500 гарнізонів регулярних військ, не рахуючи завжди присутніх військ НКВС, а також 3593 гарнізони, сформовані з бійців винищувальних батальйонів. Проте й блокада не зламала опір повстанців. Органам МБД і МВС довелось застосовувати різні методи боротьби для придушення визвольного руху. Так, щоб скомпрометувати повстанців в очах місцевого населення, яке співчувало їм, каральні органи створювали спеціальні агентурно-бойові групи, які під виглядом повстанців грабували людей, палили садиби, знищували худобу, ґвалтували. Запекла боротьба тривала до середини 1950-х років.

«Бандерівці» в дискурсі ненависті радянської пропаганди

Поряд зі збройною боротьбою радянська влада застосовувала всю потугу свого пропагандивного апарату для паплюження західноукраїнського повстанського руху, щоб заблокувати вплив його визвольних ідей на українців інших областей УРСР.

У перші повоєнні роки радянська пропаганда за інерцією називала повстанців «українсько-німецькими націоналістами». Але згодом це визначення замінили номінацією «бандерівці», що первісно мала значення «член фракції ОУН, а від 1941 року підпільної організації, очолюваної Степаном Бандерою».

Мітинг з нагоди свята Покрови та річниці УПА, Київ, 14 жовтня 2011 року

 

Бандерівці увійшли до списку ворогів радянської влади, вияви ненависті до яких доходили до найвищого градусу. У засобах масової інформації згадки про бандерівців фігурували лише у супроводі найбрутальніших лайок. В агітаційній публіцистиці їх зображували як звірів у людській подобі. Достатньо навести лише назви творів Юрія Мельничука, який спеціалізувався на паплюженні вояків ОУН-УПА: «Коли кров холоне в жилах» (1960 р.), «Плем’я упирів» (1962). Такі твори видавали величезними накладами, відповідні цитати фіксували у словниках.

Постійне інтенсивне огидження образу бандерівців у засобах масової інформації, в літературі й кіно зробило свою справу. Воно спричинило вкрай негативне явище галичанофобії, світоглядного відчуження населення інших областей, особливо південних і східних, від земляків із Західної України. Токсична пропаганда мала наслідком асоціативне перенесення колективного найменування «бандерівці» (часто у фонетично змінених в російській мові розмовних формах «бендеровец», «бендера») із спотвореними семантичними конотаціями на всю західноукраїнську людність.

У такий спосіб маніпулятивній радянській пропаганді вдалося сформувати в масовій свідомості росіян і російськомовного населення УРСР, особливо в найбільш зрусифікованих південних і східних областях, сприйняття західних українців, або «западенців», як їх називали в російському розмовному слововжитку, як відчуженої від решти людності УРСР регіональної групи.

Явище «бандерофобії» в російській масовій свідомості

Влучну характеристику явища «бандерофобії» в російській свідомості дав свого часу Ігор Лосєв. Як зазначає культуролог, це явище належить до числа фундаментальних, базових конструкцій російської ментальності в її ставленні до України та українців, що має мало спільного з бандерівщиною як реальним феноменом української історії. «Образ «бандєровца» в російській свідомості, – пише Ігор Лосєв, – майже повністю збігається з образом галичанина, який сприймається як західний, католицький, чужий решті України тип, як спокусник «проросійського» за визначенням українського народу. Галичани абсолютно суперечать усім російським догмам щодо України, що викликає обурення й ворожість більшості російського загалу. Західні українці виявилися твердішим і непоступливішим людським матеріалом, ніж їхні східні брати, яким політичні умови не давали можливості перейти від стадії етнографічної маси до стадії нації».

Мітинг проти агресії Росії і за європейську інтеграцію. Івано-Франківськ, 25 лютого 2014 року

 

Слід зазначити, що в російській мові слово «бандеровец» іноді має узагальнене значення «українець», а в колах російських політиків можна зустріти перенесення збірної номінації «бандеровщина» на всю Україну.

Так, Костянтин Затулін, депутат російської Держдуми кількох скликань, директор Інституту країн СНД, обурюючись фактом ратифікації 25 грудня 1998 року в Думі Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, на своєму офіційному сайті писав: «Не «братня слов’янська держава», а політично у найвищий спосіб організована бандерівщина – ось що за пташеня вилупилося на наших очах з Української Радянської Соціалістичної Республіки. Не бачить цього лише сліпий. А бандерівець – не брат росіянину!».

Таким чином, сучасна бандерофобія в російських засобах масової інформації має всі ознаки свого генетичного зв’язку з радянським дискурсом ненависті, заснованим на великій брехні.

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода