Зупинишся раптово на межі
І в шепоті дерев почуєш Бога...
Десь миготять шалені віражі,
А в тебе - рівна сонячна дорога.
І у твоїх з калюжами слідах
Відбилось небо, чисте і високе,
Хмарин лінива біла череда
Набилась вітру сивому за щоки.
Сочиться в душу музика легка,
Лелітками кружляють світлі ноти,
Чиясь ласкава впевнена рука
Тебе веде в небачені красо́ти.
Душа світліє, диханням своїм
Ти піднімаєш небо над землею.
Купає день в шафрановій імлі
Душі твоєї ніжну орхідею.
Отак, бува, застигнеш на межі,
Здмухнеш пилюку відчаю і втоми,
І світ зітре умовні рубежі,
І тіло стане майже невагомим.
|