Зупинишся раптово на межі
І в шепоті дерев почуєш Бога...
Десь миготять шалені віражі,
А в тебе - рівна сонячна дорога.
І у твоїх з калюжами слідах
Відбилось небо, чисте і високе,
Хмарин лінива біла череда
Набилась вітру сивому за щоки.
Сочиться в душу музика легка,
Лелітками кружляють світлі ноти,
Чиясь ласкава впевнена рука
Тебе веде в небачені красо́ти.
Душа світліє, диханням своїм
Ти піднімаєш небо над землею.
Купає день в шафрановій імлі
Душі твоєї ніжну орхідею.
Отак, бува, застигнеш на межі,
Здмухнеш пилюку відчаю і втоми,
І світ зітре умовні рубежі,
І тіло стане майже невагомим.
| 
у Вас 
1
Приємно, що Вам сподобалось!
Ціную Вашу теплу підтримку! Щодо цих двох слів, то *ласкава* - тому, що це рука нашого люблячого небесного Отця, який дбає про нас, як про своїх дітей; а *впевнена* - тому, що під її покровом ми завжди в затишку і безпеці, і ніякі невдачі нам не страшні, коли поряд наш люблячий Господь. Дякую Вам ще раз за безмежну доброту Вашого серця! 
Якщо мені вдалося влучно передати цей емоційний стан, це душевне просвітління, то я щиро цьому радію! Приємно, що вірш припав Вам до душі! 
Завжди рада цікавим діалогам! 
